Наступники Данила Романовича

Коли помер Данило, почався занепад Галицько-Волинського князівства як окремої держави. Згубно на нього вплинули татарська навала і зростання агресії з боку Угорщини, Польщі, а потім і Литви. Князь Василько не зміг замінити брата. Князівство розпалося на уділи. Головою держави вважався Василько, який жив на Волині. У Володимирі княжив його син Володимир, а Галичину поділили сини Данила - Мстислав, Шварн і Лев.

Найсильнішим і найталановитішим серед них був Лев I Данилович (1264-1301). Він значно розширив батьківські володіння, приєднавши частину Закарпатгя з містами Ужгород та Мукачеве, відновив владу над Любліном та Люблінською землею. Тісні дипломатичні зв'язки були у князя з Тевтонським орденом, Литвою, Чехією, Угорщиною, Польщею. Визнаючи владу Золотої Орди, Лев Данилович звів її до мінімуму: подавав лише військову допомогу ханам. Столицю князівства у 1272 р. він переніс до Львова. Князь знову укріпив його замком і відбудував фортеці, знищені за наказом Бурундая.

У 1297 р. Лев Данилович став єдиним князем об'єднаної Галицько-Волинської держави після смерті бездітного брата Мстислава, якому у спадщину у свій час відійшла Волинь, теж від бездітного Володимира Васильковича.

Єдина держава дісталася і сину Лева - Юрію I Львовичу (1301-1308). Столицею князівства Юрій зробив місто Володимир. Які дід Данило, він прийняв королівський титул. Збереглася печатка з написом: «Король Руський, принцес Володимирщини». Відносини з сусідами намагався врегулювати мирним шляхом. 3 польським князем уклав угоду про союз і одружився з його донькою. 3 Тевтонським орденом підписав договір про спілку проти Литви, яка почала зазіхати на руські землі. Скориставшись чварами в Орді, відновив владу Галицько-Волинської держави над пониззям Бугу та Дністра.

Важливим здобутком короля Юрія I було створення у 1303 р. галицької церковної митрополії. Через татарське спустошення і занепад Києва єдиний для всієї Русі київський митрополит жив спочатку в Галичі, а потім переїхав до Володимира-на-Клязьмі. Там залишилися і його наступники. На прохання Юрія I константинопольський патріарх висвятив для Галицько-Волинської держави окремого митрополита. Це піднесло її міжнародний престиж.

Коли Юрій I помер, його сини Андрій I та Лев II правили спільно і Галичиною, і Волинню у 1308-1323 pp. У документах тих часів їх називають «князями всієї Русі». Щоб протистояти Золотій Орді, що занепадала, і Литві, що, навпаки, посилювалася, брати тісно співпрацювали з Тевтонським орденом. Подавали один одному військову допомогу, вели жваву торгівлю з Прибалтикою. Особливо активні воєнні дії вели князі з татарами. Польський король навіть назвав їх «непоборним щитом проти жорстокого племені татар». Андрій та Лев практично вийшли з-під влади Золотої Орди. За що хани неодноразово направляли проти них війська. У цій боротьбі брати і загинули одночасно в одній із сутичок у 1323 р.

Оскільки Андрій I та Лев II не мали дітей, галицькі й волинські бояри запросили на престол їхнього небожа, сина сестри Марії та мазовецького князя Тройдена Болеслава. Ставши галицько-волинським князем, Болеслав перейшов у православну віру і став іменуватися Юрієм II (1323-1340). Продовжуючи політику дядьків, він підтримував добрі стосунки з Орденом, налагодив добросусідські відносини з Литвою, одружившись з донькою великого князя Гедиміна, а свою сестру видав за його сина Любарта. Але коли Юрій у союзі з татарами захопив Люблін, загострилися стосунки з Польщею та Угорщиною. Поляки й угорці почали готуватися до походу в Галичину. Щоб уникнути навали, Юрій П підписав у Вишеграді угоду, згідно з якою після його смерті трон мав відійти польському королю Казимиру III.

Юрій II сприяв розвитку міст, ремесла і торгівлі. Саме він першим став надавати українським містам самоврядування - магдебурзьке право. Він заохочував до поселення в містах німецьких колоністів, чим викликав невдоволення у бояр та багатих городян. Князь хотів законодавчо обмежити владу і вплив бояр. Ті ж підготували змову. Дізнавшись про Вишеградську угоду, вони розпустили чутки, ніби князь повертається до католицизму, і в 1340 р. отруїли його у Володимирі. Галицько-Волинська держава припинила існування. Волинським князем бояри проголосили зятя Юрія ІІ Любарта, а на Галичину рушило військо Казимира III, щоб виконати умови Вишеградської угоди. Українські землі на довгі століття втратили власну державність.