Соціально-економічний розвиток України в 20-30-х роках. Індустріалізація, колективізація сільського господарства

За роки непу так і не була демонтована створена в період «воєнного комунізму» централізована система управління економікою. Особливо яскраво це виявилося під час так званої хлібозаготівельної кризи 1927-1928 pp. Зменшення селянами поставок хліба державі привело до введення на початку 1928 р. у деяких промислових центрах продовольчих карток. Загострилась проблема постачання армії, країна залишилась без валютних надходжень, украй необхідних для індустріалізації.

Нова радянська влада вустами свого керівника В. Леніна проголосила план побудови соціалізму в СРСР. Він складався з трьох пунктів — індустріалізації, колективізації сільського господарства і культурної революції.

Індустріалізація країни. В. Ленін писав, що фундаментом соціалізму може бути тільки велика машинна індустрія. А Й. Сталіним був висунутий утопічний, але зрозумілий масам лозунг про необхідність у най-коротші строки наздогнати і перегнати капіталістичні країни завдяки прискореній індустріалізації і колективізації сільського господарства.

Індустріалізація в країні вже йшла з 1925 р. Вона вивела Україну на якісно новий рівень промислового розвитку. Змінилась також структура народного господарства. У валовій продукції промисловості починає домінувати виробництво засобів виробництва, дрібна промисловість витісняється великою індустрією.

Україна посіла 2-е місце в Європі (після Німеччини) за виплавкою чавуну, 3-є місце — за виробництвом сталі (після Німеччини та Англії), 4-е місце у світі — за видобутком вугілля.

Індустріалізація сприяла урбанізації республіки. Якщо раніше в містах України жив лише кожен п'ятий житель, то перед Другою світовою війною вже кожен третій. Саме в цей час активно формуються український робітничий клас та інтелігенція.

Проте форсована індустріалізація стимулювала появу цілого ряду негативних і довготривалих тенденцій у народному господарстві України. Домінуюче становище групи «А» (виробництво засобів виробництва) порівняно з групою «Б» (виробництво предметів споживання) в умовах ліквідації ринкових зв'язків вело до відриву підприємств групи «А» від споживача.

У перші п'ятирічки ставку було зроблено на побудову і реконструкцію підприг. мств-монополістів. Так, модернізація запорізького заводу «Комунар» мала перетворити його на найбільше в світі підриємство з виробництва зернозбиральних комбайнів. Реконструйований паровозобудівний завод у Луганську за проектною потужністю дорівнював найбільшому у світі заводу компанії «Америкен локомотив». Підприємства-монополі-сти спочатку поглинали левову частку капіталовкладень у промисловість, а згодом фактично підім'яли під себе економіку країни, деформуючи її господарство.

За роки першої п'ятирічки в Україні побудували 400 підприємств з 1500 в СРСР. У другій п'ятирічці відповідно: 1000 — з 4500, а в третій — 600 з 3000 заводів. На XVI з'їзді ВКП(б) у червні 1930 р. Сталін підкреслив, що промисловість СРСР, як і народне господарство, спирається, в основному, на вугільно-металур-гійну базу України.

Були створені нові галузі промисловості. У харчовій — це маргаринова, молочна, маслообробна, хлібопекарська галузі. В 30-х роках виникла електрометалургія — завод «Дніпроспецсталь», кольорова металургія — Костантинівський цинковий та Дніпропетровський алюмінієвий заводи.

Метою радянського уряду було створити мілітаризовану економіку і перевести на рейки соціалізму промисловість СРСР.

Колективізація сільського господарства України. Основними елементами колективізації були: примусове усуспільнення землі, засобів виробництва, позбавлення селян прав розпоряджатись вирощеною продукцією через обов'язкові поставки державі за значно нижчими, ніж державні, цінами, ліквідація куркульства як класу.

Колективізація — це відчуження селян від власності, яке створювало економічний фундамент під тоталітарним радянським режимом. Вона проводилась для того, щоб забезпечити нееквівалентний обмін між містом і селом, тобто полегшити викачування селянських ресурсів у державний бюджет. У такий спосіб держава позбувалася проблем з хлібозаготівлями. Уже 1929 р. обмолочений хліб прямо з колгоспних ланів вивозився на державні зсипні пункти і елеватори.

У постанові ЦК ВКП(б) від 5 січня 1930 р. Україну було віднесено до групи районів, де колективізацію планувалося закінчити восени 1931 або навесні 1932 р. А керівник ЦК КП(б)У С. Косіор у лютому

1930 р. підписав інструктивний лист до місцевих парторганізацій під гаслом «Степ треба цілком колективізувати за час весняної кампанії, а всю Україну — до осені 1930 p.».

Колективізація передбачалась в артільній формі, тобто із залишенням селянинові присадибного господарства. Але в різних інструкціях, якими вони супроводжувались, артіль мала вигляд комуни.

Починаючи з лютого 1930 p., коли було опубліковано новий Примірний статут сільгоспартілі «як перехідної до комуни форми колгоспу» (саме так ставилося питання в постанові ЦК ВКП(б) від 5 січня), масово почали усуспільнюватись корови, дрібна худоба й птиця.

Сталін змушений був відступити після того, як розпочався опір селянства. Була видана постанова ЦК ВКҐІ(б) «Про боротьбу з викривленням партійної лінії в колгоспному русі*. Селяни стали виходити з колгоспів. До осені 1930 р. вийшла половина селянських господарств. Проте політикою збільшення податків влада прискорила колективізацію. «Одноосібники» обкладалися колосальними податками, тоді як колгоспники мали податкові пільги. До осені 1931 р. питома вага колгоспних дворів серед усіх селянських господарств дорівнювала 67%. До кінця 1932 р. в Україні було колективізовано майже 70% господарств, які охоплювали понад 80% посівних площ.