Соціально-економічний розвиток України в 20-30-х роках. Індустріалізація, Колективізація сільського господарства

За роки непу так і не була демонтована створена в період «воєнного комунізму» централізована система управління економікою. Особливо яскраво це виявило­ся під час так званої хлібозаготівельної кризи 1927-1928 pp. Зменшення селянами поставок хліба державі привело до введення на початку 1928 р. у деяких про­мислових центрах продовольчих карток. Загострилась проблема постачання армії, країна залишилась без ва­лютних надходжень, украй необхідних для індустріалі­зації.

Нова радянська влада вустами свого керівника В. Леніна проголосила план побудови соціалізму в СРСР. Він складався з трьох пунктів — індустріалі­зації, колективізації сільського господарства і куль­турної революції.

Індустріалізація країни. В. Ленін писав, що фун­даментом соціалізму може бути тільки велика машин­на індустрія. А Й. Сталіним був висунутий утопічний, але зрозумілий масам лозунг про необхідність у най-коротші строки наздогнати і перегнати капіталістичні країни завдяки прискореній індустріалізації і колек­тивізації сільського господарства.

Індустріалізація в країні вже йшла з 1925 р. Вона вивела Україну на якісно новий рівень промислового розвитку. Зміни­лась також структура народного господарства. У ва­ловій продукції промисловості починає домінувати виробництво засобів виробництва, дрібна промисловість витісняється великою індустрією.

Україна посіла 2-е місце в Європі (після Німеччи­ни) за виплавкою чавуну, 3-є місце — за виробництвом сталі (після Німеччини та Англії), 4-е місце у світі — за видобутком вугілля.

Індустріалізація сприяла урбанізації республіки. Якщо раніше в містах України жив лише кожен п'я­тий житель, то перед Другою світовою війною вже ко­жен третій. Саме в цей час активно формуються україн­ський робітничий клас та інтелігенція.

Проте форсована індустріалізація стимулювала по­яву цілого ряду негативних і довготривалих тенденцій у народному господарстві України. Домінуюче стано­вище групи «А» (виробництво засобів виробництва) порівняно з групою «Б» (виробництво предметів спо­живання) в умовах ліквідації ринкових зв'язків вело до відриву підприємств групи «А» від споживача.

У перші п'ятирічки ставку було зроблено на побу­дову і реконструкцію підприг. мств-монополістів. Так, модернізація запорізького заводу «Комунар» мала пе­ретворити його на найбільше в світі підриємство з ви­робництва зернозбиральних комбайнів. Реконструйо­ваний паровозобудівний завод у Луганську за проектною потужністю дорівнював найбільшому у світі заводу ком­панії «Америкен локомотив». Підприємства-монополі-сти спочатку поглинали левову частку капіталовкла­день у промисловість, а згодом фактично підім'яли під себе економіку країни, деформуючи її господарство.

За роки першої п'ятирічки в Україні побудували 400 підприємств з 1500 в СРСР. У другій п'ятирічці відповідно: 1000 — з 4500, а в третій — 600 з 3000 заводів. На XVI з'їзді ВКП(б) у червні 1930 р. Сталін підкреслив, що промисловість СРСР, як і народне господарство, спирається, в основному, на вугільно-металур-гійну базу України.

Були створені нові галузі промисловості. У хар­човій — це маргаринова, молочна, маслообробна, хлібо­пекарська галузі. В 30-х роках виникла електромета­лургія — завод «Дніпроспецсталь», кольорова мета­лургія — Костантинівський цинковий та Дніпропет­ровський алюмінієвий заводи.

Метою радянського уряду було створити мілітари­зовану економіку і перевести на рейки соціалізму про­мисловість СРСР.

Колективізація сільського господарства Украї­ни. Основними елементами колективізації були: при­мусове усуспільнення землі, засобів виробництва, позбавлення селян прав розпоряджатись вирощеною продукцією через обов'язкові поставки державі за значно нижчими, ніж державні, цінами, ліквідація куркульства як класу.

Колективізація — це відчуження селян від влас­ності, яке створювало економічний фундамент під то­талітарним радянським режимом. Вона проводилась для того, щоб забезпечити нееквівалентний обмін між містом і селом, тобто полегшити викачування селянсь­ких ресурсів у державний бюджет. У такий спосіб держава позбувалася проблем з хлібозаготівлями. Уже 1929 р. обмолочений хліб прямо з колгоспних ланів вивозився на державні зсипні пункти і елеватори.

У постанові ЦК ВКП(б) від 5 січня 1930 р. Украї­ну було віднесено до групи районів, де колективіза­цію планувалося закінчити восени 1931 або навесні 1932 р. А керівник ЦК КП(б)У С. Косіор у лютому

1930 р. підписав інструктивний лист до місцевих парторганізацій під гаслом «Степ треба цілком ко­лективізувати за час весняної кампанії, а всю Украї­ну — до осені 1930 p.».

Колективізація передбачалась в артільній формі, тобто із залишенням селянинові присадибного господарства. Але в різних інструкціях, якими вони супроводжувались, артіль мала вигляд комуни.

Починаючи з люто­го 1930 p., коли було опубліковано новий Примірний статут сільгоспартілі «як перехідної до комуни фор­ми колгоспу» (саме так ставилося питання в поста­нові ЦК ВКП(б) від 5 січня), масово почали усуспіль­нюватись корови, дрібна худоба й птиця.

Сталін змушений був відступити після того, як роз­почався опір селянства. Була видана постанова ЦК ВКҐІ(б) «Про боротьбу з викривленням партійної лінії в колгоспному русі*. Селяни стали виходити з кол­госпів. До осені 1930 р. вийшла половина селянських господарств. Проте політикою збільшення податків влада прискорила колективізацію. «Одноосібники» об­кладалися колосальними податками, тоді як колгосп­ники мали податкові пільги. До осені 1931 р. питома вага колгоспних дворів серед усіх селянських госпо­дарств дорівнювала 67%. До кінця 1932 р. в Україні було колективізовано майже 70% господарств, які охоп­лювали понад 80% посівних площ.