Причини та процес утворення Української Центральної Ради

Перемога Лютневої буржуазно-демократичної революції 1917 р., падіння самодержавства сприяли створенню на просторах колишньої Російської імперії і в Україні зокрема нової політичної та суспільної ситуації:

1. Влада формально перебувала в руках представників Тимчасового уряду (виконавчих комітетів, губернських та повітових комісарів, призначених Тимчасовим урядом).

2. У центрі і на місцях виникли альтернативні органи влади – Ради робітничих, солдатських та селянських депутатів [до кінця 1917 р. в Україні їх було близько 300, з них 70% зосереджувались у промислових центрах Донбасу та Подніпров'я. Особливість: в Україні Ради не відігравали в цей час важливої ролі, оскільки їх було відносно мало і головними у них були партії меншовиків та есерів, а не більшовиків, як в Росії ].

3. Оскільки ні очолюваний кадетами Тимчасовий уряд та його представники в Україні, ні есеро-меншовицькі Ради не мали чіткої програми вирішення національного питання (обстоювали унітарну форму російської держави, визнавали за Україною тільки право на національно-культурну автономію), 17 березня 1917 р. в Києві було утворено Українську Центральну Раду як головне представництво політичних інтересів українців перед Тимчасовим урядом. Головою ЦР було обрано (заочно) М. Грушевського.

Отже, Центральна Рада виникла як громадсько-політичне об'єднання, координаційний центр українського національного руху. Тут були представники Товариства українських поступовців, українських військових, робітників, кооператорів, студентів, православного духовенства, товариства українських техніків та агрономів, Українського наукового товариства, педагогічного товариства, різних гуртків, громад тощо. Незважаючи на таке широке представництво, в момент утворення ЦР не мала права говорити від імені всього українського народу, оскільки вона не обиралась на всенародних виборах.

Так у березні – квітні 1917 року відбувався складний процес організаційного та ідейного становлення ЦР. Важливу роль в її зміцненні та визначенні основних напрямків діяльності відіграли три провідні українські партії:

1. Українська партія соціалістів-революціонерів (М. Ковалевський, П. Христюк, М. Шаповал, М. Грушевський).

2. Українська соціал-демократична робітнича партія (С. Петлюраб В. Винниченко, М. Порш).

3. Українська партія соціалістів-федералістів (С. Єфремов, Д. Дорошенко, А. Ніковський).

Швидкому зростанню авторитету та популярності ЦР сприяли:

1. Демократичний всеохоплюючий принцип її формування.

2. Національний, соціально-класовий та територіальний принцип представництва в її складі.

3. Відстоювання назрілих та близьких народу ідей національно-територіальної автономії і соціально-економічних перетворень.

Все це забезпечило широку народну підтримку ЦР. Свідченням цього була 100-тисячна українська маніфестація в Києві 1 квітня 1917 р. під національними синьо-жовтими прапорами, котра підтримала резолюції ЦР, насамперед про автономію України в складі демократичної, федеративної Росії.

 

Остаточно викристалізував політичну програму ЦР і завершив її організаційну побудову Всеукраїнський національний конгрес (19–22 квітня 1917 р.)

Всеукраїнський національний конгрес (ВНК) відбувся 19–22 квітня 1917 р. в Києві. На ньому були широко представлені делегати від всіх українських губерній, різноманітних верств населення, багатьох політичних партій та громадських рухів. Серед делегатів конгресу були представники українських громад Петрограда, Москви, Кубані та інших міст, всього більше 900 делегатів. Тому небезпідставно ВНК вважали своєрідними Всеукраїнськими Установчими Зборами.

Головними проблемами, які мав вирішити ВНК, були:

− всебічне обговорення різноманітних аспектів національно-територіальної автономії України;

− реорганізація ЦР.

Делегати заслухали доповіді:

1. Д. Дорошенка – "Державне право і федеративні змагання на Україні".

2. О. Шульгина – "Федералізм. Домагання федеративної демократичної Російської республіки".

3. Ф. Матушевського – "Автономія широка і обмежена національно-територіальна і національна. Домагання широкої національно-територіальної автономії України. Права національних меншостей і їх забезпечення".

4. Ф. Крижанівського – "Спосіб і порядок фактичного творення автономної України і відносин до російських Установчих зборів".

5. В. Садовського – "Про географічні й статистичні дані, з яких належить розраховувати при творенні автономії України".

6. С. Колоса – "Конкретні українські домагання до Тимчасового уряду".

На конгресі виступали більш як 70 промовців.

Резолюції ВНК були дуже лаконічними і конкретними:

− тільки широка національно-територіальна автономія України може забезпечити потреби всіх народів, що живуть на її землі;

− єдиною відповідною формою державного устрою Росії є федеративна демократична республіка.

Основні рішення ВНК:

1. Підтримано основний пункт політичної програми ЦР – здобуття національно-територіальної автономії.

2. Санкціоновано ЦР як крайовий орган влади (фактично ЦР була проголошена верховною національною владою в Україні).

3. Реорганізовано ЦР, встановлено принцип представництва і можливість її поповнення шляхом кооптації (так, після військового, селянського, робітничого з'їздів склад ЦР поповнився їх представниками в кількості понад 100 делегатів від кожного; всього до осені 1917 р. ЦР нараховувала понад 800 членів).

4. Для керівництва роботою ЦР було обрано комітет ЦР у складі 20 осіб на чолі з М. Грушевським (на перших зборах ЦР комітет Центральної Ради було перетворено в Малу Раду).

5. Серед рішень конгресу було багато інших рішень поточного характеру і, зокрема, рішення про спорудження у Мико-лаївському саду навпроти Київського університету на місці пам'ятника царю Миколі І пам'ятник Т. Шевченку тощо.

Отже, рішення ВНК мали величезне значення для легітимації (узаконення) ЦР. Незважаючи на те, що вона так і не пройшла через процедуру всенародних виборів, ЦР, отримавши підтримку ВНК, тепер мала право говорити від імені всього українського народу. Таким чином, початок квітня 1917 р. можемо вважати її другим днем народження, оскільки з виконавчого органу об'єднаних партійних і громадських організацій, яким вона була на початку революції, стала найвищим законодавчим і виконавчим (пізніше виконавчі функції перейдуть до Генерального секретаріату) органом українського народу; тобто ЦР вступила в ту зону, де стираються межі двох влад – моральної і публічно-правової.

загрузка...