Диктатура

Диктатура (лат. dictatura - необмежена влада) - монополія влади глави держави та його найближчого оточення (чиновництва, партійної еліти, генералітету, хунти), організована в максимально жорстку пірамідальну структуру, яка забезпечує негайне виконання політичної волі верховної влади.

Диктатура характеризується концентрацією всієї повноти влади (законодавчої, судової та виконавчої) в єдиному центрі та методами переважно насильницького керівництва (накази, розпорядження, санкції, покарання тощо); прагне охопити єдиною силовою структурою все суспільство. Умовами встановлення диктатури є дестабілізація життя, хаос в економіці, деструктуризація влади та втрата нею авторитету; для власне соціальних процесів. Диктатура  є відповіддю на очікування тих маргіналізованих мас, для яких «залізний порядок» і «тверда рука» уособлюють норму суспільного життя. У межах комуністичної ідеології було вироблено поняття диктатура  пролетаріату. Спочатку К. Маркс і Ф. Енгельс вбачали під диктатурою пролетаріату державу перехідного (від капіталістичного до комуністичного суспільства) періоду; а потім В. Ленін розробив вчення про диктатуру пролетаріату як владу трудящої більшості над експлуататорською меншістю. Це вчення виявилося утопічним не лише тому, що пролетаріат індустріального та постіндустріального суспільства соціально видозмінювався та диференціювався, а й тому, що уявлення про «Диктатуру більшості над меншістю» виконало роль ідеологеми, що забезпечила насправді диктатуру державнопартійної меншості.