Держава правова

Держава правова - 1. Держава, в якій реально дотримуються конституційних норм, діє система розподілу влади і практично захищені громадянські права та свободи. В цьому значенні поняття правова держава збігається з поняттям держави у власному значенні. 2. Поняття, що має ціннісно-нормативне значення: 1) для критичної оцінки неправових (на противагу аксіологічній значущості правових) державних утворень, режимів, систем, або фактів незбігу (порушення) існуючих конституцій і політичної практики; 2) для формулювання політичних програм і завдань з метою досягнення статусу «правової держави».

Соціально-філософський і філософсько-правовий контекст ідеї правової держави як складової частини теорії держави містить три важливі взаємопов'язані проблеми: інституалізація права, інституалізація влади та інституалізація громадянського суспільства. Кожний із цих інститутів в правовій державі дістає суверенний і водночас взаємо-обмежений статус існування. Головне завдання для кожного з цих інститутів і їх сукупності полягає у створенні таких умов суспільного життя, за яких свобода індивіда має домінантний характер. Тому рівні права вільних громадян (на свободу пересування, вибору місця проживання, професії, на участь в ідеологічному й політичному житті суспільства, свободу слова), гарантії недоторканності власності і забезпечення презумпції невинності та адвокатського захисту є принциповим підґрунтям і метою державно-правового регулювання в правовій державі. Правова держава виникає на підставі високої цінності й самоцінності індивідуальної людини, самосвідомості, особистої гідності й правової довіри між громадянами і між громадянами й правовим інститутом.

Держава унітарна (від лат. unitas - єдність) - форма державного устрою, організованого на грунті верховенства принципу єдиної суверенної держави, яка прагне неподільної інтеграції всіх соціальних відносин.

Пріоритет централізованих методів і форм політичного керівництва - відмінна особливість функціонування унітарної держави; вони забезпечуються засобами створення єдиного (уніфікованого) політичного простору: загальною конституцією, єдиною системою права, загальнообов'язковою (державною) мовою та загальною символікою, ідентичними для всієї території органу влади. Для унітарної організації властивий розподіл території на адміністративно-територіальні одиниці (області, райони, департаменти тощо), - найбільшою мірою керовані з центру і найменше здатні до власної інтеграції та ідентифікації. Унітаризмові протистоять федеративні та конфедеративні форми державного устрою (див.:Держава федеративна; Держава конфедеративна).