Дворянство

Дворянство - стан світських землевласників, які мали спадкові привілеї; разом із духовенством становили панівний клас у феодальному суспільстві. Спочатку в північно-східних та північно-західних князівствах XII-ХНІ ст. так називалися слуги князівського двору, члени князівської адміністрації, озброєні слуги князя. Це було пов'язано з посиленням тенденції до поєднання військових і служилих функцій, що виявилося в переродженні дружини, широкому залучені слуг князівського двору до апарату адміністративно-судового правління і наділенні їх військовими функціями.

Іншими формами злиття князівського двора й державного управління в XII-XIII ст. були призначення на адміністративні посади в доменіальні міста, в міське й волосне керівництво тиунів, керуючих князівським господарством, - надання військових та адміністративно-судових посад князівським годувальникам, мечоносцям, печатникам та ін. В XIII ст. зміцнення ролі дворянства у системі державного управління позначилося і на зміні його соціально-економічного становища. Джерела свідчать про придбання дворянами в XIII ст. земель та використання у своєму господарстві праці феодально-залежного населення. Починаючи з XV ст., уряд надавав дворянам за місцем їхньої служби земельні володіння - помістя. Ось чому ця категорія дворянства у XV - на поч. XVIII ст. називалася поміщиками. В XVII ст. дворянство становило основну масу класу феодалів. Привілеї його в Росії були закріплені в «Жалуваній грамоті дворянству» 1785 р.

На українських землях дворянство складалося з української шляхти та козацької старшини. Після реформи 1861 р. позиції дворянства були значно ослаблені, але воно залишалося головним опертям самодержавства. В Росії дворянство як стан було ліквідоване в ході жовтневого перевороту 1917 р.