Початок економічних реформ

Жахливий стан, у якому опинилася економіка України в середині 1990-х рр., зумовлювався, перш за все, відсутністю реальних реформ. Не відповідаючи за діяльність уряду, Верховна Рада особливо не переймалася браком відповідної законодавчої бази. Політика лівих партій, які домоглися успіху на парламентських виборах, була безвідповідальною: вони тягнули в минуле, якого вже не існувало, на карту ставилася незалежність держави. Все це посилювало опозиційні настрої в суспільстві, викликало гострі соціально-політичні конфлікти, підривало довіру до влади, не сприяло зміцненню міжнародного іміджу України.

Такі настрої стривожили «партію влади». Проголошена Л. Кучмою в жовтні 1994 р. стратегія економічних перетворень була схвалена основною частиною депутатів Верховної Ради, які пересвідчилися в небезпеці попереднього курсу вичікування. Реформи почалися з лібералізації цін та валютного курсу.

Дещо раніше Національний банк України, запровадивши жорстку дефляційну політику, у липні 1994 р. добився найнижчого (2,1%) рівня інфляції проти попередніх 3 років. Але монетарні обмеження не підкріплювало зниження бюджетних витрат. Короткочасне приборкання інфляції досяглося утворенням заборгованості у виплаті заробітної плати, пенсій та інших соціальних видатків і зростанням кредиторської та дебіторської заборгованості в народному господарстві. Заборгованість іншим країнам на середину року зросла до 7 млрд. доларів США.

Наприкінці 1994 р. суспільство постало перед новим витком гіперінфляції. Курс купоно-карбованця стрімко падав. У листопаді в обігу з’явилася 500-тисячна купюра, реальна вартість якої не перевищувала 4 доларів США. Намагаючись перешкодити знеціненню грошей, уряд запровадив фіксований курс купонів щодо долара та рубля. Але це призвело тільки до зростання оборотів «тіньової економіки», суцільної бартеризації розрахунків та відтоку валюти за кордон.

Щоб скоротити емісію не забезпечених товарною масою грошей, уряд почав збільшувати питому вагу податків з прибутку. Зрештою, в Україні було встановлено найвищу в світі ставку прибуткового податку з громадян – 90%. Тож і ці заходи виявилися помилковими: в умовах надмірного оподаткування згорталася виробнича та комерційна діяльність.

Коли ж, з метою входження в світовий ринок, була ліквідована монополія зовнішньої торгівлі, Україна практично негайно стала об’єктом колосальної товарної інтервенції з-за кордону. На перших порах її здійснювали сотні тисяч так званих «човників». Вітчизняний товаровиробник цієї конкуренції не витримав. Тисячі підприємств припинили або різко скоротили виробництво.

Експерти Міжнародного валютного фонду засвідчили, що економічна ситуація в Україні 1994 р. стала гіршою, ніж у будь-якій іншій країні, за винятком воюючих.

Л. Кучма, прагнучи здобути міжнародну підтримку реформаторському курсу, провадив активну зовнішню політику. Відтепер вона мала стати концептуально визначеною, багатовекторною, прагматичною і зваженою. Першим важливим кроком на шляху утвердження нового образу України стало рішення Верховної Ради від 16 листопада 1994 р. про приєднання до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї.

Розгорнулася активна робота з поглиблення україно-амери­кан­сь­ких відносин. 20–24 листопада 1994 р. Президент України перебував з державним візитом у США. Позитивні тенденції у розвитку міждержавних взаємин закріпив офіційний візит Президента США Б. Клінтона до України, який відбувся 11–12 травня 1995 р. Відтоді дві країни вийшли на рівень стратегічного партнерства.

Активізувалися взаємини з Канадою. Динамічно почали розвиватися стосунки з Німеччиною, Великою Британією, Францією, Італією, Австрією, Бельгією, Фінляндією, Норвегією, Швейцарією. Головним досягненням в європейському напрямі зовнішньої політики стало прийняття України в листопаді 1995 р. до Ради Європи.

Предметом особливої уваги стала розбудова відносин з державами Центральної та Східної Європи, насамперед з Польщею, Угорщиною, Чехією, Словаччиною, Румунією.

Довго й важко відбувалося налагодження взаємозв’язків з Росією як основним стратегічним партнером. Зрушення на краще почалися в 1995 р., коли був парафований текст договору між Україною та Росією. Однак президенти обох держав цей документ підписали тільки 31 травня 1997 р. в Києві. Перший державний візит Президента України до Москви відбувся в лютому 1998 р. Головний його результат – укладення договору про економічне співробітництво терміном на 10 років.

Налагодження стосунків з провідними державами світу відкрило Україні шлях до отримання фінансової допомоги. Кредити, які надавалися Європейським банком реконструкції та розвитку, Міжнародним валютним фондом, Світовим банком, урядами США, ФРН, Італії та інших країн, допомагали Україні зводити кінці з кінцями в платіжному балансі. Без них, зокрема, неможливо було розплатитися з Росією й Туркменістаном за поставку нафти та природного газу. Однак, домагаючись кредитів, уряди «проїдали» ці кошти, витрачаючи їх на поточні проблеми, вирішення ж самих цих проблем відсувалося на невизначене майбутнє.

Спільною помилкою урядів Є. Марчука (з червня 1995) та П. Лазаренка (з травня 1996) було саме надання переваги кредитній формі одержання зарубіжних коштів. Тоді як країна потребувала прямих інвестицій приватного зарубіжного капіталу, передусім у промисловість.

Звинувачення П. Лазаренка у зловживанні службовим становищем зумовили 2 липня 1997 р. його відставку, щоправда «за станом здоров’я». Незабаром екс-прем’єр-міністр опинився у в’язниці за кордоном. Масштаби висунутих щодо нього претензій з боку правосуддя вразили світову громадськість.

Наступним головою уряду в липні 1997 р. було призначено В. Пустовойтенка. Досягши певного оздоровлення економічної структури, зменшення дефіциту бюджету, він разом із тим не зумів зупинити ріст заборгованості держави із виплат зарплати. Економічні показники продовжували знижуватися майже в усіх галузях.

Відсутність прозорого законодавчого поля для здійснення підприємницької діяльності призвела до створення нерегульованих законом монополістичних об’єднань. На чолі їх стояли так звані «олігархи». Використовуючи зв’язки з представниками виконавчої та законодавчої влади, вони привласнювали об’єкти приватизації за мізерні суми й завдавали державі величезних збитків. За рівнем корумпованості Україна посідала третє місце в світі.

Протягом майже усіх років незалежності держава знаходилася в стані економічної кризи. За 1990–1999 рр. валовий внутрішній продукт (ВВП) країни скоротився на 59,2%, обсяги промислової продукції – на 48,9%, сільського господарства – на 51,5%. Реальна заробітна плата зменшилася у 3,82 рази, виплати пенсій – у 4 рази. Все це вкрай негативно позначилося на життєвому рівні народу. Україна увійшла до числа країн не лише з високим, а й зростаючим рівнем бідності, що постійно провокувало політичну нестабільність та ідеологічне протистояння різних суспільних сил.

Зрештою, спроби реформувати економіку почали приносити деякі результати. Максимальну ставку прибуткового податку з фізичних осіб вдалося зменшити з 90% у 1994 р. до 40% у 1999 р. Відповідно, податок на прибуток знизився з 45 до 30%, податок на додану вартість – з 28 до 20%. Істотно послабився податковий прес на сільських товаровиробників і підприємства малого бізнесу, зменшилось податкове навантаження на фонд оплати праці. В спеціальних економічних зонах запроваджувався режим пільгового оподаткування.

Безсумнівним успіхом стало досягнення відносної фінансової стабілізації. Восени 1996 р. в обіг увійшла гривня. Щоправда під час грошової реформи був встановлений її завищений курс щодо долара США та інших валют, який не відповідав реальній купівельній спроможності української валюти. Це істотно підірвало можливості вітчизняного експорту. Восени 1998 р. під впливом російського дефолту гривня наполовину знецінилася, однак витримала удар. З 1999 р. зниження її курсу щодо світових валют тривало, але в доволі низьких межах.

Прямі іноземні інвестиції збільшилися з 484 млн. доларів США в 1994 р. до 3 122 млн. у 1999 р. На перший погляд, ці темпи зростання винятково високі, але їх абсолютний рівень для економіки був недостатнім.

Немало фірм згорнули свою діяльність в Україні через нестабільність в урядовій політиці щодо іноземного капіталу, корумпованість чиновників, неприхильне ставлення до іноземного капіталу значної частини суспільства.

Досить складно розв’язувалося земельне питання. Протягом 1996 р. було здійснене роздержавлення землі та її передача у власність юридичних осіб. Потім розпочався другий етап земельної реформи: видача сертифікатів, які засвідчували право на земельний пай.

Все ж за кілька років в економіці сталися необоротні зміни. До 2000 р. форму власності змінили понад 65 тис. підприємств і організацій. Понад 70% загального обсягу промислової продукції стало вироблятися на недержавних підприємствах. В галузях промисловості, які спромоглися вийти зі своєю продукцією на зовнішній ринок, відбулася певна стабілізація.