Запорозька Січ — козацька республіка. Військова майстерність козаків

Ідеалами життя і побуту козацтва були принципи братерства, свободи та рівності. Тож на запорозьких степових просторах, де не було панів, магнатів і королівських урядовців, козаки організували своє життя, військовий устрій, управління та побут так, як самі того хотіли.

Верховним органом управління Запорозької Січі була загальна військова рада (або коло), котра збиралася щорічно на Різдво, а при потребі іі частіше. Вона обирала своєрідний уряд козаків - Кіш, що складався з кошового отамана Запорозької Січі, який мав досить велику владу, керував козацькою державою і командував військом під час походу; писаря, який вів діловодство Коша, у тому числі й зовнішні зносини; обозного - керівника артилерії та обозу. На допомогу їм настановляли також осавулів (заступників кошового у військовій справі), бунчужного (зберігача бунчука), хорунжого (зберігача хоругви й прапора) та суддю, який очолював козацький суд. Голосували, схвально підкидаючи догори шапки або заперечуючи голосним криком. Кандидатури виставляли курені, окремі групи козаків або шляхом самовисування.

На радах нижчого рангу теж демократично обиралися полковники, сотники, курінні отамани. Керівні органи поєднували в собі як військову, так і місцеву громадську адміністрацію.

Під час виборів старшині вручалися символи влади - клейноди. Кошовому отаману - булава, або пернач, писарю - каламар, судді - печатка з гербом, на якому був зображений козак з мушкетом, бунчужному - бунчук, хорунжому - хоругва (прапор). Обрану вільними голосами старшину могли в будь-який час позбавити влади, якщо того зажадає більшість козаків. Проте зовнішня рівність на Січі в дійсності була дуже обмеженою. Владу над простими запорожцями тримала заможна верхівка - козацька старшина, яка мала землі, худобу, хутори, численне майно. А основну масу січовиків становила голота, сірома, тобто біднота. Між голотою і верхівкою заможних козаків точилася постійна боротьба. Взимку на Запорозькій Січі залишалась варта і порівняно невелика кількість козаків. Влітку ж сюди збиралися великі тисячні ватаги козацької молоді, котра палала жадобою військових походів.

На Запорозькій Січі поступово склалася самостійна, нікому не підкорена військова і громадська влада, що за формами утворення і діяльності була побудована як своєрідна демократична республіка. Козацька християнська республіка Січ до певної міри заповнювала прогалину відсутності самостійної української держави. Військо Запорозьке стало також бойовими збройними силами українського народу, що виконувалидержавні функції в Україні.

Щоб приборкати Запорозьку Січ, уряд Польщі вирішив розколоти козацтво - заманити знатну і заможну частину козаків на державну службу і з їхньоюдопомогою знешкодити решту. Для цього за короля Сигізмунда II Августа у 1572 р. було складено військовий список - реєстр з 300 козаків, які дістали назву реєстрових, тобто вписаних до урядового реєстру і взятих на державну службу. Але незабаром загін розформували.

Пізніше кількість реєстровців збільшили у кілька разів. Уряд короля Стефана Баторія у 1578 р. набрав на службу 600 козаків і офіційно надав українським реєстровим козакам права незалежності від місцевої влади, a також землі й ряд привілеїв (пільг). За це реєстровці мали нести охорону південних кордонів від татар, а головне - не пропускати селян-втікачів на Запорожжя. Згодом реєстровці були оголошені Військом Запорозьким у складі 6 полків і мали посилати на Січ залогу (варту). На чолі реєстровців стояв призначений урядом старший, або гетьман, якому це звання давалося офіційно з врученням клейнодів. Центром перебування реєстрового гетьмана і його військової адміністрації визначався Трахтемирів. У полках мало служити до трьох тисяч козаків, яким встановлювалася незначна плата. Призначалася старшина (офіцери) - полковники, сотники, отамани, обозні, осавули, суддя і писар - власне як і на Січі, що на відміну від реєстрового війська називалася Військо Запорозьке Низове.

Реєстровці одержали привілей на володіння містечками і землями від Трахтемирова до Чигирина, що використовували під козацькі хутори-зимівники, для утримання арсеналу, шпиталю, притулку для старих і поранених козаків. За старшиною закріплювались у володіння з правом спадщини деякі земельні угіддя.

Уряд Речі Посполитої сподівався, що реєстровці посилять сторожову службу і не будуть пропускати втікачів на Запорожжя, триматимуть у покорі постійно зростаюче козацтво, приборкуватимуть народні повстання. Але цим заходом йому не вдалося знищити козацького руху. Навпаки, він посилився. Решта козаків, яких була більшість, об'єднувалися під назвою нереєстрових і обирали власного гетьмана. Незважаючи на сутички і досить значні протиріччя, нереєстрові козаки у вирішальні моменти боротьби проти турецько-татарських агресорів і польської шляхти часто об'єднувалися і діяли разом. Магнати говорили: «Легше вовком орати, ніж козаком проти козака воювати».

Окрім того, у містах та містечках Наддніпрянщини здавна жило багато вільних людей, які вели уходницький і козацький спосіб життя, не записуючись (чи їх не записували) до реєстру і не живучи на Січі. їх називали міські, або городові, козаки. Відтак, у кінці XVI ст. в Україні устійнилися три категорії козацтва: низові (запорозькі), реєстрові та городові (міські) козаки.

Весною козацька молодь із сіл і хуторів Наддніпрянщини масово йшла у Пониззя Дніпра здобувати славу козакуванням. Частина її зовсім залишилась у Січі. У великому потоці козацтва сформувалися самостійні, волелюбні погляди на життя і на внутрішнє самоуправління. Молоді воїни воліли йти назустріч небезпеці тільки під проводом талановитих, хоробрих ватажків, ініціативних та свідомих військової справи воєначальників. Досвідчені воїни-козаки мали помічників і учнів, яких називали джурами.

Вольниця у розвитку козацтва сприяла бойовій підготовці молодих козаків. Збираючись щовесни в Січі, вони створювали загони, організовували тренування в уміннях і навичках володіти зброєю, маневрувати на коні, досягати перемоги в бою. Постійно велася ретельна підготовка до морських походів, спочатку малих, а потім і великих. Оскільки сутички з татарами були досить частими, козаки швидко оволоділи майстерністю користування всіма видами зброї: влучно стріляли з мушкета, рушниці й гармати, володіли шаблею, списом, кинджалом, тесаком; вправно їздили на коні. Козацьке військове мистецтво викликало подив у ворогів. Сучасників вражали козацька хоробрість, відвага, військова майстерність.

Козак міг пострілом з мушкета чи пістоля погасити поставлену на далекій відстані свічку, а шаблею відсікти гніт чи перерубати згори вниз тіло ворога. Козацький піший чи кінний загін нестримно наступав лавою на позиції ворога. У разі потреби оборонятися козаки швидко і майстерно будували з возів, оточених ровом, укріплений табір, у якому козацька сотня могла витримати оборону від тисячного війська. Відвагу і презирство до смерті виявляли козаки на Чорному морі при зустрічах легких чайок з турецькими військовими кораблями - каторгами та галерами. «Можна прямо сказати, - писав турецький літописець про козаків, - що на всій землі не знайти людей сміливіших, які менше турбувалися б про життя, менше боялися смерті».

Уже під кінець XVI ст. Запорозька Січ військовою силою і мистецтвом воювати змусила поважати себе не тільки в Україні й у Речі Посполитій, а й за її межами. 3 Кошем Запорозької Січі вели дипломатичні переговори представники сусідніх держав - насамперед, Криму і Туречини.Багато разів запорожці, очолювані своїми ватажками, на запрошення бояр, які ворогували між собою, ходили в походи до Молдавії. Один із гетьманів - Іван Підкова - у 1577 р. зайняв Ясси, звільнив від турків майже всю Молдавію й оголосив себе її господарем. Але за наказом короля Стефана Баторія Підкову схопили і стратили у Львові. Вірні Друзі перевезли тіло відважного козацького ватажка до Києва і поховали В тамтешньому монастирі.

У 1594 р. до Запорозької Січі прибув посланець із Відня Еріх Лясота, щоб запросити хоробрих запорожців на службу до імператора і взяти участь у війні Австрії з Туреччиною. Його візит засвідчив, що запорозьке військо кількістю, майстерністю, військовим вишколом і озброєнням не пoступалося арміям великих держав, котрі хотіли мати його на службі.

Отже, зародження і розвиток українського козацтва та його центру - козацької республіки Запорозької Січі - проходили у складних умовах.

Але вільне запорозьке козацтво виросло в могутні збройні сили українського народу, що по праву могли позмагатися з арміями сусідніх країн.

Прикладом формування національної та державницької самосвідомості українського народу може бути розвиток нової козацької символіки. Козацтво, як передова частина українського народу, виробляє нову ідею та нові форми держави і закріплює нові символи цієї державності. Демократично зібрана і незалежно проведена рада вільними голосами обирала старшого й обов'язково вручала йому клейноди - символи державної і військової влади. Гербом козацької України стала постать козака у повній екіпіровці - у шапці, жупані, штанях, чоботях, з поясом, на якому висить шабля і ладівця (або ж порохівниця) і з мушкетом на плечах. Його зображали на знаменах, на печатках, на документах, книгах, у церквах. Збереглася печатка 1596 р. із цим гербом. Уперше ж його зафіксовано в документах під 1576 p., хоча згадки про наявність такого символу зустрічаються і раніше. До кінця XVIII ст. він використовувався як герб Запорозької Січі, Лівобережної і Правобережної України, як герб гетьманських військ.

Гама кольорів на прапорах козацького війська була дуже різноманітною. Курінні прапорці, сотенні знамена, полкові стяги, загальновійськові хоругви були малинові, жовті, сині, жовто-блакитні, білі, блакитні, зелені, сріблясті, порфірні, жовтогарячі, лазурові. Але в багатьох прапорах існували різні варіанти поєднання жовтого і блакитного кольорів: основа жовта з блакитною лиштвою, блакитний тон з жовтими киндяками, на блакитному тлі — жовті символи (або навпаки): хрести, півмісяці, зірки, фігура козака, зброя. У низовому січовому війську з багатьох січових корогв, особливо тих, що належали Кошу і кошовому отаману, переважають малинові, з червоної китайки. Але значна кількість прапорів має також жовту, синю або обидві барви. Започатковані у XVI ст. козацький устрій і національна козацька символіка стануть у середині XVII ст. основою нової української державності.

загрузка...