Гетьманщина

Гетьманщина - усталена в науковій літературі назва Української національної держави, відновленої внаслідок Національно-визвольної війни українського народу під проводом Б. Хмельницького 1648-1657 pp., що існувала в 1648-1781 pp.

Зміст:
1. Загальні відомості.
2. Фундаментальні основи національної державної ідеї.
3. Система органі влади.
4. Розбудова армії.
5. Соціально-економічна політика.
6. Гетьманщина у 1654-1781 pp.


1. Загальні відомості. Офіційна назва держави - Військо Запорізьке. Керували нею гетьмани - звідти і пішла назва. Царський уряд уникав вживання терміна «Гетьманщина» і в офіційних документах називав її Малоросією. Столицями Гетьманщини в різні часи були міста Чигирин, Гадяч, Батурин, Глухів.

2. Фундаментальні основи національної державної ідеї. У процесі розгортання національно-визвольних змагань у середовищі козацької еліти вперше в історії української суспільно-політичної думки були чітко сформульовані фундаментальні основи національної державної ідеї:

а) право українського народу на створення власної держави в етнічних межах його проживання;

б) незалежність і соборність Української держави;

в) генетичний зв'язок козацької державності з Руссю (Київська Русь), спадкоємність кордонів, традицій і культури княжої доби.

Ці положення і лягли в основу державотворчої діяльності Б. Хмельницького, еволюція світогляду якого була надто складною - від ідеї козацького автономізму до створення суверенної незалежної держави.

3. Система органі влади. На початковому етапі існування Гетьманщина була номінально залежною від Речі Посполитої. Згодом ц територія згідно з положеннями Зборівського договору 1649 р. обмежувалася Київським, Чернігівським і Брацлавським воєводствами, що складали автономну територію в межах Речі Посполитої. Разом із тим Зборівський договір означав визнання на міжнародному рівні статусу України як держави. Фактично Гетьманщина була незалежною, а влада її глави - гетьмана - поширювалася на значно більшу територію (частина Волині та білоруських земель).

У 1649-1650 pp. Богдан Хмельницький зміцнив козацьку адміністрацію, провів адміністративно-територіальний поділ підвладної території на полки й сотні. Полковники, сотники й міські отамани мали на підвладних їм територіях військову й судову владу. Було введено контроль за фінансами й оподаткуванням населення, за охороною торгівлі та ремесла, активно налагоджувалися дипломатичні зв'язки.

Військово-сотенному територіально-адміністративному поділу відповідала система органів влади. Ця система фактично дублювала модель управління Січі (Запорізька Січ). Формально основним органом влади була Військова (Генеральна) рада, яка вирішувала військові, політичні, господарські, правові та інші питання. Проте вона не була постійно діючою. До того ж Богдан Хмельницький з метою зміцнення гетьманської влади частіше скликав старшинську раду, до якої незабаром перейшла вся повнота влади в державі.

Гетьман був главою і правителем України. Він очолював уряд і державну адміністрацію, був головнокомандуючим, скликав ради, відав фінансами, керував зовнішньою політикою, мав право видавати загальнообов'язкові для всіх нормативні акти - універсали. Система органів публічної влади мала три рівні - генеральний, полковий і сотенний. Реальна вища влада в державі належала генеральному урядові, до якого входили гетьман і генеральна старшина.

Державний апарат створювався під безпосереднім керівництвом Б. Хмельницького і з допомогою сильного старшинського угруповання, вихідців з української шляхти і заможних козаків. У воєнних умовах усі адміністративні функції після ліквідації польсько-шляхетського державного апарату виконувала козацька старшина. Фактично державна влада в країні перейшла до гетьмана і козацької старшини. Ніякої іншої влади місцеве населення не визнавало.

Українська держава була демократичною, але мала становий характер - усі права і привілеї мали лише козаки.

4. Розбудова армії. Своєрідним гарантом успішної розбудови Української держави стала національна армія. Вона сформулювалася і зросла на організаційних принципах Запорозької Січі. її ядро становило реєстрове та запорозьке козацтво, навколо якого об'єдналося повстале («покозачене») селянство та міське населення. Армія формувалася з добровольців і у вирішальні моменти національно-визвольних змагань її чисельність сягала 100-150 тис. осіб.

5. Соціально-економічна політика. Соціально-економічна політика Б. Хмельницького й уряду Української держави залежала від результативності воєнного і політичного протистояння з Польщею, позиції козацької старшини та розмаху селянської антифеодальної боротьби. На визволених землях уже в 1648 р. активно відбувався процес ліквідації великого феодального землеволодіння, фільварково-панщинної системи господарства та кріпацтва й утвердження козацької власності на землю. Умови Зборівського (1649 р.) та Білоцерківського (1651 р.) договорів тимчасово загальмували розгортання прогресивних змін. Лише після перемоги в битві під Батогом (1652 р.) на території Української держави було остаточно ліквідовано фільварково-пашцинну систему господарювання, велику земельну власність королівщини, польських та українських магнатів та шляхти.

6. Гетьманщина у 1654-1781 pp. Після Переяславської ради й укладання «Березневих статей» 1654 р. між Україною і Росією московський уряд розпочав систематичне обмеження прав і привілеїв Гетьманщини, звівши її до стану автономії, повноваження якої постійно звужувалися (заборона в 1669 р. відносин з іноземними державами; збір в 1666- 1668 рр. податків на Гетьманщині російськими чиновниками і відправка грошей до Москви; з початку XVIII ст. - фактичне призначення гетьмана царем та ін.).

У 1663 р. Гетьманщина поділилася на Лівобережну (під контролем Росії) та Правобережну (під контролем Речі Посполитої). Цей поділ був закріплений умовами Андрусівського перемир'я 1667 p. і «Вічним миром» 1686 р. Проводячи політику, спрямовану на ліквідацію Гетьманщини, царський уряд намагався дедалі обмежити її автономію.

У 1722 було створено першу Малоросійську колегію (функціонувала у 1722-1727 рр.), що мапа право контролювати дії гетьмана й уряду Гетьманщини. Упродовж 1734-1750 pp. гетьманство (гетьманська посада) було скасовано тимчасово, а указом Катерини II 10 листопада 1764 р.-остаточно. Гетьманщиною стала управляти друга Малоросійська колегія (створена у 1764 p.), яку очолював П. Румянцев.

У 1781 р. в ході здійснення адміністративної реформи на території Гетьманської України запроваджувалось Малоросійське генерал-губернаторство у складі трьох намісництв - Київського, Чернігівського, Новгород-Сіверського. За територією й організацією вони від 30 губерній Російської імперії відрізнялися лише назвою. Одночасно українські адміністративні, судові та фінансові установи замінялися відповідними відгалуженнями імперської системи. Малоросійська колегія, генеральний суд і полкові та сотенні правління втрачали чинність.

У 1783 р. замість козацьких полків утворили 10 регулярних кавалерійських полків, до яких на шестирічний термін набирали не лише козаків, а й селян. Україна втратила власні збройні сили, одну із головних ознак держави, і була зведена до стану звичайної окраїни Російської імперії. Козаків з ліквідацією українського війська перетворили на звичайних землеробів, частково перевели в категорію державних селян. Селян Лівобережної та Слобідської України позбавили права залишати свої господарства, тобто зробили кріпаками. Водночас, щоб забезпечити прихильність старшини, Катерина II у 1785 р. прирівняла її у правах до російського дворянства.

загрузка...