Розвиток феодалізму в Кримському Ханстві в XVII-XVIII століттях

У XVII ст. зі складу бувшої Золотої Орди на тери­торії Східної Європи вціліло тільки Кримське хан­ство. Ще в XVI ст. під владу кримських ханів пере­йшло Прикубання. їм же підкорялись Малі ногаї, що відокремились від Ногайської орди (Казиїв улус).

Під тиском калмиків і решта ногайських орд відко­чувала в етепв, що межували з Кримом.

Отже, з кінця XV і на протязі XVI ст. ногаї поступо­во переселились на захід, де в низинах Південного Бугу утворюється Єдисанська Орда, а між Дністром і Ду­наєм — Буджацька (від тюрк, «буджак» — кут). Інші племена ногаїв — мангіти — на початку XVI ст. пе­рейшли в підданство до Кримського ханства, а потім також відкочували в Буджак. їх поява тут топонімічно пов'язується з селом Акмангіт (Білолісся Татарбунар-ського району). Турецький мандрівник Евлія Челебі в середині XVII ст. описав «швидких, як вітер, і праг­нучих зустрічі з ворогом буджацьких татар... Всього у них двісті сіл і стільки майна, провіанту і воєнної здобичі, скільки немає і в Кримській землі». Описуючи свою подорож з Ізмаїлу в Акерман, Евлія Челебі згадує і «упорядковане село АджІгель» (нині Дивізія).

Тодішнє населення цього села залишило могильник, за мусуль­манськими звичаями розташований з південного боку села в напрямку «киблц.» ( на Мекку). Туди ж повер­нуті і обличчя похованих у ньому людей. Могильник цей розкопали одеські археологи.

Де Зрали майно, провіант і воєнну здобич кочівни­ки, які самі нічого не виробляли, стає зрозумілим із слів того ж таки Евлія Челебі: «Після взяття Кілії і Акер­мана кримський хан Менглі-Прей попросив султана Баязеда, щоб усім татарам дозволили грабувати... і му­сульманська орда день і ніч захоплювала здобич». Роз­селившись в Буджаку, ці кочівники були підпорядко­вані ставленникові кримського хана «прибережному азіо. Його резиденція знаходилась у селі Ханкишла (с. Удобне Вілгород-Дністровського району).

На протязі XVII-XVIII століть ногаї розповсюди­лись на все Північне Причорномор'я. Одночасно но-гаї і татари з Нижнього Поволжя переселялись на територію Криму.

У степових областях основним заняттям населення залишалось тваринництво. Та вже в XVII і г. відзначається зростання ролі землеробства.

З Криму в Туреч­чину вивозили пшеницю, ячмінь, борошно. Згадується виробництво льону і виготовлення з нього тонких тка­нин. На узбережжі було розповсюджено садівництво, виноградарство і виноробство. Менш розвинутим було виробництво на ринок. Міста в степовій частині Кри­му, такі, як Бахчисарай чи Ак-Мечеть (Сімферополь), були скоріше резиденціями хана і його васалів, ніж значними торгово-промисловими центрами. Зберігали своє значення порти, через які Крим підтримував жваві торговельні стосунки з Туреччиною і Малою Азією. Го­ловне значення в цій торгівлі залишалось за Кафою.

У XVI-XVII століттях в Криму панувала феодальна роздробленість. Хан підписувався на документах: Ве­ликий хан великої орди і престолу Криму і степів Кип­чака. Поряд з ханом існували посади воєначальни­ка — калги і нуреддіна. Ці посади займали звичайно найближчі родичі хана. І калга, і нуреддін пожиттєво володіли великими земельними наділами. Найбільши­ми васалами хана були беї, або князі, які володіли ро­довими бейліками, тобто князівствами. Беї були спад­ковими радниками хана (карані), і без їх згоди хан не міг здійснити жодного заходу. Державна ра^а при султані у XVIII ст. називалась діван. До беїв прими­кало дворянство — татарські мурзи і маса тарханів.

Мусульманське духовенство стояло осторонь від світської влади. Воно розпоряджалось великими фео­дальними володіннями і користувалось значним впли­вом на кримські справи. Як пише німець Тунманн у книзі «Кримське ханство», главою духовенства був муфтій — кадієлєскер — головний тлумач закону у всіх складних і суперечливих випадках. У XVIII ст., зазначає Тунманн, в Криму було 48 кадиликів (судо­вих округів).

У 1666-1667 pp. відбувся черговий перепис насе­лення Криму (за волею Чінгіс-хана його мали робити кожних ЗО років).

Тоді Кримське ханство складалось з 24 судових повітів (казаликів). Поділялось населен­ня на три групи: повноправні мусульмани, право­славні піддані-робітники мусульманів (есїр), імено­вані козаками (українці), та ра'їя (з тур. — скотина, бидло, як визначалось податкове немусульманське на­селення), оподатковані піддані релігійні спільноти (євреї, караїми, вірмени, греки). Кількість мусульманів складала 187 тис. душ, українців було 920 тис. душ, а ра'їя — 20 тисяч душ. Таким чином, українці ста­новили чотири п'ятих населення Криму. Ці відомості викладеш в книзі турецького мандрівника Евлія Че-лебі «Книга подорожей», написаній ним у XVII ст.

Внутрішня слабкість Кримського ханства в значній мірі підтримувалась політикою Туреччини. Побоюю­чись політичного відособлення Криму, Туреччина ут­римувала за собою цілу низку пунктів на території кримських володінь. У самому Криму це були Кафа та інші фортеці на південному узбережжі. Пізніше (початок XVIII ст.) — Єнікале, в причорноморських сте­пах — Очаків, в гирлі Дону — Азов і, нарешті (з поло­вини XVIII ст.), — Тамань на однойменному півост­рові. Турецький султан підтримував в Криму в своїх інтересах феодальну роздробленість. В якості халіфа (намісника пророка) він очолював усе мусульманське духовенство Криму і забезпечував йому повну неза­лежність від ханської влади. Сама система призна­чення ханів значно послаблювала їх роль. До отриман­ня ханського достоїнства вони у більшості випадків жили і виховувались при дворі султана і таким чином не могли створити собі в Криму міцного грунту і на­дійних зв'язків.

Варто зазначити, що через це час від часу всередині ханства виникали важкі смути, які випливали з васаль­них відносин Криму з Портою. Цим не раз користу­вались козаки і з задоволенням вплутувались у та­тарські справи. На початку XVII ст. на ханський пре­стол у Криму претендували члени правлячої династії, сини Саадат-Гірея, Магомет і Шагін. Піднявши повстання, вони були розбиті ханом Селямет-Гіреєм.

Після на­ступної невдалої спроби заволодіти державою по смерті хана обидва брати емігрували в Бєлгородську Орду. Шагін-Гірей прибув до Січі за допомогою. Запоріжжя підтримало його прохання. У результаті всіх цих по­літичних комбінацій відбулись нові наскоки на Крим і Турцію, як суходолом, так і морем. Кафа була зайнята, козацькі чайки знову з'явились під Константинопо­лем, козаки палили і грабували його передмістя і нав­колишні села і містечка. Наступного, 1625 року, коза­ки повторили морську воєнну експедицію на чорно­морські береги, більшими силами і з більш широкими планами, але потерпіли поразку. Багато козацьких чайок було затоплено, або захоплено ворогом.