Посилення соціального, національного, релігійного гноблення

Польська експансія принесла значні зміни у політичному, соціальному, економічному та культурному житті руського населення. Воно повинно було підкоритися чужому народові, його мові, релігії, культурі і практично змінити свій уклад життя.

Захоплення українських земель Річчю Посполитою співпало із зростом в Західній Європі попиту на хліб та інші продукти. Польське місто Гданськ стає основним пунктом зернового експорту і це вплинуло на розвиток ринкових відносин, якісні зміни в техніці, технології господарювання, формах організації праці, попиті на робочу силу і землю.

Польсько-литовські магнати забирали землю, обмежували права селянських общин. У середині XVI ст. вільних общинних земель практично не стало. Селяни платили феодалам оброк, виконували різні повинності і працювали на фільварках. Так називалися різноманітні господарчі комплекси, які утворювалися феодалами на своїх земельних володіннях і де діяла барщинна система господарювання покріпачених сел. Така фільварковопанщина система господарства зміцнила землеволодіння магнатів і практично привела до обезземелення українського селянства.

Селянство залежно від форми та характеру феодальних повинностей розподілялася на такі групи як чиншові або данники, тяглі, службові та інші.

Феодальна залежність поступово переростала в кріпацьку: прикріплення селян до землі, запровадження панщини; Литовські статуси (1529, 1566) обмежили право власності селян на землю, а “Устава на волоки” (1557) юридично закріпила залежність селян від феодалів.

У XVI ст. схожим до селянського було життя у містах простих ремісників та дрібних торговців. Вони ремонтували дороги, будували греблі, сплачували церковну десятину, виконували військові стації. Однак, на поч. XVII ст. в містах існувало більш 270 різних ремісничих спеціальностей, а ремесло і торгівля забезпечували трохи вищий рівень життя населення.

Набувають поширення ярмарки у Львові, Києві, Галичині, Луцьку. В містах поширюється Магдебурзьке право, яке внесло елементи європейського міського життя. Теоретично Магдебурзьке право встановлювало виборну систему органів міського самоуправління, але практично, влада належала міській піраміді влади, яка складалася із патриціїв, бюргерів та заможного купецтва.

Особливе місце в українському суспільстві займали духовенство і церква. Духовенство було окремою, досить чисельною суспільною верствою населення, яке розподілялось на дві категорії – світських священиків і монахів. Церкви та монастирі були багатими землевласниками з селами і містами і існували за рахунок парафіян, які сплачували десятину і дрібну данину натурою, відробляли панщину на церковних землях, тощо.

Після Берестейської унії почалися утиски православної церкви. Унія насаджувалася силою, православні залишилися без вищої церковної ієрархії, а монастирі, храми і церкви забиралися уніатами. Відбувався процес масового покатоличення і ополячення українського народу. Православні купці, ремісники та шляхтичі обмежувалися в правах. Якщо шляхта і духовенство писали скарги, то парафіяни чинили активний опір. Київські міщани не впустили до міста призначеного польським королем архімандритом Києво-Печерської Лаври Потія, втопили в Дніпрі намісника уніатського митрополита Антонія Грековича і намагалися самовільно відродити православну церкву на містах.