Становище українців в західноукраїнських землях

В першій половині XIX ст. населення західноукраїнських земель, що було під владою Австрії та Угорщини, теж знаходилось в тяжкому становищі. Тут на початку століття проживало десь 2.3 млн. чол. Відірваність їх від основної маси українського народу, постійне політичне, соціальне, національне і економічне їх гноблення гальмувало хід вільного цивілізованого розвитку, яким йшли європейські країни і Провідну роль в житті народу Західної України відігравали німці, поляки, угорці, румуни. Внаслідок ряду причин, насамперед асиміляторських зусиль і шовіністичної політики правлячих кіл і панівної верхівки, відносна кількість українців у загальній масі населення поступово зменшувалась.

Сільське господарство, що займало провідне місце в економіці Західної України, знаходилось на низькому рівні розвитку, бо носило екстенсивний характер. Малоземелля українських селян, примітивні засоби виробництва, великі феодальні повинності зумовили низьку продуктивність землеробства. Врожайність озимих культур в середньому становила 6 центнерів, а ярих 4.5 центнера з гектара. Лише на середину XIX ст. в кращих господарствах вона стала досягати 11-12 центнерів. Регулярні недороди основних культур прирікали населення на постійні злидні і голодну смерть.

Промисловість в західноукраїнських землях знаходилась на відсталому ремісничо-мануфактурному рівні. Мануфактури працювали в основному в панських маєтках. Кількість мануфактур в містах з найманою робочою силою залишалась незначною. В 30-40-х роках XIX ст. намітилось деяке промислове піднесення, почалось використовування механічних двигунів. Проте переростання мануфактурної промисловості у фабричну гальмувалось дискримінаційними заходами уряду(адміністративні обмеження, непомірне високі податки тощо) та всевладдям великих землевласників.

У пробудженні національної самосвідомості населення Західної України значну роль відігравав канонік з Перемишля І. Могильницький, що склав першу в Галичині "Граматику" українською мовою, в якій спростував поширене тоді уявлення про українську мову як діалект польської чи російської мови В 30-40-х роках авангардом національного руху виступало громадсько-культурне об'єднання "Руська трійця" засновниками якої стали Маркіян Шашкевич (1811-1866 рр.) та Яків Головацький (1814-1888 рр.), Іван Вагилевич (1811-1866 рр.), що були в той час студентами Львівського університету. У виданому трійцею альманасі "Русалка Дністрова" та інших творах, орієнтуючись на передові демократичні ідеї, вони виступали проти політичного, економічного і духовного гноблення українського народу, домагаючись, щоб він відчув "гідність свою і свою силу". Вони боролись за возз'єднання українського народу проти політики денаціоналізації українців і латинізації української писемності, популяризували найкращі сторінки минулого українського народу, поширювали твори Т. Шевченка, М. Костомарова, П. Куліша та ін.

Селянство Західної України постійно вело боротьбу проти феодальної експлуатації, відмовлювалося виконувати повинності, піднімало повстання Одне з таких повстань сталося в 1846-1848 рр. під проводом Лук'яна Кобилиці.

Під впливом революції 1848-1849 рр. в Австрійській Україні було скасовано кріпосництво і феодальні повинності селян. Посилився автономістський рух за виділення Східної Галичини в окрему автономну провінцію. Ці ідеї активно відстоювала утворена у Львові "Головна Руська Рада", яка проіснувала до 1857 р.