Національно-демократичний рух. Громади

Національно-демократичний рух на Україні в II пол. XIX ст. проходив в умовах жорстоких поліцейських переслідувань царизму і розгулу російського шовінізму. Після розгрому Кирило-Мефодіївського братства студентська молодь Києва і Харкова створювала таємні гуртки, що пропагували необхідність боротьби проти царизму і шовінізму. Вони випускали прокламації рукописні журнали під назвою "Гласність" у Києві і "Вільне слово" у Харкові. Повернувшись з заслання, члени Кирило-Мефодіївського товариства теж розгортають роботу. У 1861 р. ними починає видаватись в Петербурзі український журнал "Основа".

Специфічними осередками національно-визвольного руху на Україні стають напівлегальні чи нелегальні організації демократичної інтелігенції, що дістали назву "Громади". Перша така таємна громада виникла у Києві на рубежі 1860-1861 рр. її ідеологами були В. Б.Антонович(1834-1908 рр.), П. П.Чубинський(1839-1884 рр.), М. П.Драгоманов(1841-1895 рр.). Громади також виникають в Харкові, Чернігові, Полтаві, Одесі та інших містах. Вони підтримують зв'язки з журналом "Основа". В 1862 р. Чубинським був написаний вірш "Ще не вмерла Україна", що закликав українців до боротьби за волю і який був з захопленням зустрінутий українською громадськістю. Незабаром до нього М. Вербицьким(1815-1870 рр.) була написана музика. Ця пісня стала всенародною, гімном для борців за визволення українців від російсько-польсько-австрійського гноблення. Поступово громади об'єднувались в єдину загальнодемократичну організацію.

Царизм вживав заходи по придушенню національно-демократичного руху. Поряд з переслідуванням членів громад в 1863 р. міністром внутрішніх справ Валуєвим був виданий циркуляр, яким заборонялось друкування українською мовою шкільних підручників, науково-популярних і навіть релігійних творів. Цю заборону Валуєв "обґрунтовував" тим, що ніби ніякої окремої української мови не було, немає тому, що і бути не може. Ось до якої нісенітниці додумався він. А через 13 років сам цар підписав Емський указ, яким не тільки заборонялось друкування українською мовою книжок, але й ввозити їх з-за кордону. На Україні також заборонили читання лекцій українською мовою, театральні вистави і навіть співати в школах українські пісні.

Проте громади всупереч заборонам в 60-90 рр. ХІХ ст. розгорнули велику культурно-демократичну діяльність. Створене Південо–Західне товариство видавало українські пісні. Громади займались розвитком земського і міського самоврядування, всюди зміцнюючи українство, захищаючи основи національної культури і ідеології. Вони навіть переносили свою діяльність за межі царської Росії. В кінці 1880-х роках виникли гуртки так званих "свідомих українців" що намагались перетворити український культурний рух в політичний, А в 1897 р на основі об'єднання 20 українських громад В. Антонович і О. Кониський заснували Загальну Українську Безпартійну Організацію. Вона відкрила видавництво “Век” і допомагала переслідуваним царизмом революціонерам.

Порівняно з Російською в Західній Україні в 1860-х роках склались відносно сприятливіші умови для розвитку українства. Австрія встановила конституційний режим, політичні права одержали і українці. Вони могли вибирати депутатів загальноімперського парламенту і крайового сейму, видавати журнали, газети та ін. У Львові в 1868 р. було утворене культурно-просвітницьке товариство "Просвіта", що відіграло значну роль в розвитку самосвідомості українського народу. Просвіта організувала 816 читалень. В 1873 р. у Львові виникло літературне товариство ім. Шевченка, яке видавало журнали та книжки. На його базі в 1892 р. було засновано Наукове товариство ім. Шевченка (НТШ) яке мало мету об'єднати діяльність усіх вчених України і видавало наукові збірники. М. С.Грушевський в НТШ очолював історико-філософську секцію. Завдяки його і І. Я.Франка клопотанням у Львові було створено Всеукраїнський культурний центр.