Парламенти України

Перші порівняно демократичні вибори до Верховної Ради УРСР відбулися в березні 1990 р.

На 450 мандатів претендувало близько 3 тис. кандидатів, у середньому по шість-сім осіб на одне місце.

Хоч вибори відбулися ще в умовах монополії КПУ на засоби масової інформації, Демократичний блок домігся значного успіху: з 442 обраних депутатів Верховної Ради УРСР його підтримкою користувалися 111.

Демблок отримав перемогу у п'яти областях: Львівській, Івано-Франківській, Тернопільській, Волинській та Київській, причому у Львівській області усі 24 мандати одержали кандидати від Руху.

У Верховній Раді утворилася парламентська більшість із комуністів і консерваторів ("група 239") та парламентська опозиція. Народна рада, до складу якої увійшло 125 осіб, очолив Народну раду депутат, академік І. Юхновський.

На початку червня відбулися вибори голови Верховної Ради, на цей пост претендувало 10 кандидатів. Комуністична більшість обрала головою парламенту В. Івашка, який одночасно був керівником комуністів республіки. Першим заступником став І. Плющ, заступником – В. Гриньов. З липня 1990 р. головою Верховної Ради УРСР обрано Л. Кравчука, а з 5 грудня 1991 р. – І. Плюща.

З перших днів роботи Верховної Ради опозиція відігравала помітну роль. Її представники (І. Юхновський, О. Ємець, Д. Павличко, Л. Танюк, В. Яворівський та ін.) очолили 7 із 23 постійних комісій українського парламенту.

Історичною заслугою Верховної Ради України, обраної в березні 1990 р., стало прийняття нею Декларації про державний суверенітет України та Акта про незалежність України.

Другі (дострокові) вибори до Верховної Ради України відбулися в березні 1994 р.

У 450 виборчих округах окружними комісіями було зареєстровано 5833 кандидати у народні депутати України, в середньому по 13 осіб на один депутатський мандат.

На виборах, що проходили у два тури, з 27 березня до 10 квітня, було обрано 338 народних депутатів, половина з них – члени політичних партій. Найбільше місць отримала в парламенті КПУ – 101. Союзники комуністів СПУ і Сел ПУ здобули відповідно 14 і 18 мандатів. Рух мав у парламенті 20 своїх членів (6%). Решта партій спромоглися провести у Верховну Раду від одного до дев'яти своїх представників.

Отже, найбільшого успіху домоглися ліві партії, які контролювали понад третину мандатів: КПУ – 25%, СПУ – 5%, Сел ПУ – 6%.

Успіх комуністів на Сході, а націонал-радикалів на Заході відображав глибоке невдоволення виборців політикою правлячої еліти і кризу демократичного блоку, який не зумів запропонувати реальної альтернативи складній економічній ситуації.

18 травня 1994 р. головою Верховної Ради України обрано лідера соцпартії О. Мороза, першим заступником – О. Ткаченка, заступником – О. Дьоміна (пізніше В. Мусіяку).

Доробком другого українського парламенту стало значне розширення правової бази реформ (прийнято 753 закони), прийняття нової Конституції України, посилення контролюючих функцій вищого законодавчого органу (започатковані парламентські слухання, дні уряду).

Однак продовжувались серйозні протиріччя між гілками влади, незбалансованість їх повноважень, політичні протистояння, прийняття заполітизованих недіючих законів.

Треті вибори до Верховної Ради України відбулися 29 березня 1998 р. за новим виборчим законом – змішаною мажоритарно-пропорційною системою (225 депутатів від політичних партій і блоків, які подолали 4% бар'єр і 225 – від одномандатних округів).

У виборах взяло участь 30 партій і блоків, чотирипроцентний бар'єр подолало 8:

1. Компартія України – 24,7%, всього 121 місце.

2. Народний рух України – 9,4%, всього 40 місць.

3. Соціалістична та Селянська партії – 8,6%, 34 місця.

4. Партія зелених України – 5,4%, 19 місць.

5. Народно-демократична партія – 5%, 30 місць.

6. Об'єднання "Громада" – 4,7%, 22 місця.

7. Прогресивна соціалістична партія – 4,04%, 16 місць.

8. Соціал-демократична партія України (об'єднана) – 4,02%, 16 місць.

12 травня 1998 року XIV сесія Верховної Ради України розпочала свою роботу. Відкрила сесію і зачитала текст присяги найстарший за віком депутат від Івано-Франківщини Слава Стецько.

На посаду голови Верховної Ради претендувало понад 50 депутатів (тільки кандидатура П. Симоненка пропонувалась чотири рази). Врешті, після довгих спроб головою Верховної Ради обрано представника Селянської партії О. Ткаченка, заступниками – А. Мартинюка і В. Медведчука.

Наступні вибори до Верховної Ради України відбулися 31 березня 2002 року за змішаною мажиротарно-пропорційною системою. У виборах взчло участь 33 партії і блоки, чотирохпроцентний барєр подолало шість. Найбільшу довіру народу одержав блок “Наша Україна” – 23,6 % ,в Івано-Франківській області – 74,6%., на другому місці була КПУ – 21,8 % ,в області тільки –2,2 % ,/на попередніх виборах комуністи мали 24,7 % голосів/.Політичний блок “НашаУкраїна “ одержав найбільшу підтримку виборців в 17 областях України. Блок “За єдину Україну” одержав підтримку 11,8 % виборців /в області –2,5 %/ , хоча по мажиротарних округах представники від влади одержали найбільше мандатів – 66 . /”Наша Україна – 42/ За пропорційною системою /набрали більше 4 % голосів/ в склад парламенту ввійшли – СПУ /7,3%/,БЮТ/7,3 %/,СДПУ/о/-6,3%.

В травні 2002 р. обрано керівний склад парламенту - головою Верховної Ради України – Володимира Литвина, заступниками –Генадія Васильєва і Олександра Зінченка, після обрання в 2003 році генеральним прокурором України Генадія Васильєва першим заступником Голови Верховної Ради обрано Адама Мартинюка.

З 2000 року в українському парламенті ведеться складна і напружена робота по реформуванню політичної системи влади та внесенню змін до Конституції України.

Її суть зводиться до:

-переходу до парламентсько – президентської форми правління;

-перерозподілу влади і відповідальності між Парламентом, Презедентом і урядом України;

-зміни у виборчій системі – перехід до пропорційної системи виборів та ін.