Формація суспільно-економічна

Формація суспільно-економічна (від лат formatio — утворення, формування) — одна з наріжних категорій марксистської соціальної філософії. Запроваджена К. Марксом, який уперше вжив термін «суспільна формація» у своїй праці «Вісімнадцяте брюмера Луї Бонапарта» (1851 p.). Він розглядав формацію суспільно-економічну не як канон, а як органон пізнання, як дійовий інструмент розв'язання різних пізнавальних і практичних завдань. Це значною мірою сприяло уникненню формаційного догматизму і редукціонізму (в який нерідко впадають наступники Маркса) і гнучкому відповідно до тогочасних запитів науки та суспільного розвитку тлумаченню і вживанню категорії соціально-економічної фармації.

Термін «формація», запозичений Марксом з геології, у єдності його діахронічного й синхронічного вимірів, вдало «охоплює» суспільство водночас як процес і структуру, формування і стан, послідовність і систему.

Уникаючи однозначного тлумачення поняття «Формація суспільно-економічна», Маркс розглядає його як полісемантичне і надає йому таких значень:

  • економічна структура суспільства впродовж усього його історичного існування;
  • одна з трьох великих стадій історії людства — первинна (докласове суспільство), вторинна (класове суспільство), третинна (безкласове суспільство);
  • історичний ступінь (тип) розвитку суспільства;
  • історично визначена сукупність суспільних відносин; історично визначена сукупність виробничих відносин.

Основні терміни: «Формація суспільно-економічна» (зокрема, коли йдеться про сукупність виробничих відносин) і «суспільна формація» (напр., коли йдеться про сукупність суспільних відносин взагалі). Стосовно первісного суспільства Маркс використовував термін «суспільна формація», причому подекуди — у множині. Він уживав ще терміни «історична формація», «економічна формація», «формація суспільного виробництва» та ін. Ще на одне визначення формації суспільно-економічної — «соціальний організм» — натрапляємо в Леніна. Однак загалом у марксизмі, зокрема в його радянському варіанті, поступово виробилося тлумачення соціально-економічної фармації, як історичного ступеня (типу) суспільства, формаційний підхід помітно збіднюється, обертаючись на формаційний редукціонізм. Це виявилося у звуженні всесвітньоісторичного процесу у всьому розмаїтті його просторових і часових характеристик до п'яти типів соціально-економічної фармації (первіснообщинної, рабовласницької, феодальної, капіталістичної, комуністичної).

Після витлумачення всесвітньо-історичного процесу як монолінійного висхідного п'ятиступінчастого формаційного ряду дослідникам ставало дедалі важче штучно підганяти під цю схему весь широкий спектр соціальноісторичних процесів. Натомість це дедалі наочніше доводило неспроможність претензій формаційного підходу на всезагальність і монополію на істину як у діахронічному, так і в синхронічному вимірах.

В діахронічному аспекті історії культур Америки, Африки. Австралії чи Азії не вкладаються у формаційну лінію розвитку. Та й історія більшості народів Європи, на матеріалах якої переважно і створювалася формаційна теорія, втискується в схему з великими натяжками. Тож щодо історії більшості регіонів планети формаційна послідовність постає як універсалістська теоретично можлива модель, яка реалізується у них в найкращому разі лише частково. В структурному, синхронному зрізі формаційний підхід, даючи подеколи змогу виявити істотні закономірності будови, функціонування і розвитку суспільства індустріального типу, зрештою призводив до невиправдано спрощеного розуміння життєдіяльності суспільства. У царині матеріального виробництва багатоманітність економічних зв'язків зводиться до сукупності панівних виробничих відносин, багатоукладність розглядається як явище небажане, таке, що підлягає елімінації. В царині соціальній стосунки людей розглядаються, по суті, як класові, інші ж принаймні як маргінальні. В політичній сфері робиться акцент на державнопартійних утвореннях, держава тлумачиться як знаряддя суто класового панування, недооцінюється її соціокультурна роль. У царині духовній — усе різнобарв'я виявів духовності намагаються увібгати лише в одну, ідеологічну площину, до того ж з орієнтацією на панування єдиної ідеології. Багато в чому адекватно відображаючи колізії індустріального суспільства, з початком перехідного періоду до суспільства постіндустріального формаційний підхід стикається з серйозними труднощами, долання яких ставить його перед необхідністю перегляду деяких своїх позицій.

Водночас варто наголосити, що розробка і використання заснованого на соціально-економічній фармації підходу — один із класичних етапів у розвитку філософськоісторичного пізнання, а сам цей підхід за належної корекції може й надалі залишатися одним із основних напрямів осягнення історичного процесу. Однак лише тоді, коли формаційне розуміння не обстоюватиме позицію сектантського протиставлення іншим підходам до історії, зокрема цивілізаційному, а поставатиме як їх доповнення. За таких умов уже не ті чи ті соціокультурні формування припасовуються ззовні до формаційної послідовності, а, навпаки, формаційні особливості виявляються як внутрішні, інваріантні характеристики певного культурноісторичного утворення, притаманні йому лише якоюсь мірою і в контексті інших архетипних ознак.

загрузка...