Польське повстання 1863 р

У січні 1863 р. вибухло нове повстання поляків, спровоковане брутальною поведінкою російського окупаційного режиму. Повстан­ня засягнуло і Правобережну Україну з її поміщиками-поляками. Поляки створили тимчасовий Національний Уряд, який намагався приєднати до повстання й українців і тому видав спеціальну ві­дозву "до братів-русинів", закликаючи їх до спільної боротьби "за свободу і незалежність Польщі, Литви і Руси." У квітні той уряд видав т. зв. "Золоту Грамоту до сільського народу", в якій запевняв селян Волині, Поділля й України, що дасть їм свободу, рівність і наділить землею без викупу та всіма громадянськими правами, включно зі свободою віровизнання, як також уживанням рідної мо­ви в школах і судах. Полякам ішлося головно про відбудову Польсь­кої Речі Посполитої у колишніх її кордонах.

Помимо всіх привабливих обіцянок, тільки деяка кількість ук­раїнських селян і представників української інтелігенції стали в лави повстанців, або активно допомагали їм. Назагал, українські селя­ни не підтримали повстання, знаючи вже з досвіду, що польські обіцянки не мають жодної вартості.

У квітні 1863 р. польське повстання було придушене й кошту­вало полякам до ЗО 000 вбитими повстанців і масових екзекуцій. Зліквідувавши збройною силою польські повстанчі загони, ро­сійський уряд знищив дощенту автономну адміністрацію Конгресівки, яка ще залишилася після повстання в 1830 р., та замінив її російською адміністрацією всеімперського зразка. Польську інте­лігентську верству москалі здушили залізною рукою, застосувавши до неї за участь у повстанні кару смерті, ув'язнення та заслання в Сибір на каторгу.

На Правобережній Україні російський уряд застосував супроти польських панів-поміщиків, які брали участь у повстанні, карні ад­міністративні й законодавчі розпорядження, як конфіскація маєт­ків, а вслід за тим обмеження їхніх культурних і політичних впли­вів. З'явився ряд урядових розпоряджень, спрямованих на знищення польського землевласництва та заміну його російським, що мало на меті русифікацію Правобережної України (чи як це офіційно називалося — "обрусение края"). Надбавку 50% давали урядовцям, які народилися поза межами "Південно-Західного краю" й мали русифікувати край. Уряд обкладав польських поміщиків 10% збо­ром, з якого на 50% збільшувалося утримання урядовців російського походження1.

Конфісковані у поляків маєтки уряд роздавав російським офі­церам та урядникам, або продавав обов'язково особам російського походження, яким видавалися позики з особливого фонду у 5 млн. рублів, передані до петербурзького Товариства Взаємного Креди­ту. Застосовано пільговий продаж, ба навіть безплатну роздачу кон­фіскованих маєтків службовцям російського походження. Однак, як виявила практика, пільговий продаж, чи роздача маєтків вищим і нижчим урядовцям у багатьох випадках не виправдали урядових сподівань, бо місцеві, як і столичні урядовці не спішили йти на села й давали новонабуті маєтки в оренду полякам чи жидам. Для зменшення польських і скріплення російських впливів у Києві й Житомирі засновано російські бібліотеки. Заборонено вживати польську мову в офіційних установах, в аптеках, ба навіть у при­ватному листуванні чи в прилюдних розмовах.

У Києві 1864 р. засновано офіційний російський часопис що­денник "Киевлянин". Редактором став Віталій Шульгін, родом з Калуги. Уряд давав значні субсидії журналу, девізом якого було: Правобережжя — це "край русекій, русекій". За своїм змістом "Ки­евлянин" спершу був антипольським, але згодом повів боротьбу з "українським сепаратизмом".

Помимо того, що українці не підтримали польського повстан­ня, російська влада, розгромивши поляків, поставилася вороже й до українського національного руху та використала цю нагоду для придушення його. Михаш Катков, редактор часопису "Московские Ведомости" та журналу "Русекій Вестник", один з ідеологів російського імперіалізму, доводив, що Україна "ніколи не мала окремої історії, ніколи не була окремою державою... Малоросійської мови ніколи не було і, незважаючи на всі зусилля українофілів, до цьо­го часу не існує". Пізніше він твердив, що коли уряд не зупинить український рух, поки ще не пізно, то вибухне колись й українське повстання, що буде гірше за польське. Катков, зрештою, не був одиноким у своїх судженнях. З'явилися також твердження, нібито український рух — це "польська інтрига", що "польська револю­ція" — ніщо в порівнянні з національним і літературним рухом в Україні. Якби вибухла польська революція, то Росія, в найгіршому випадку, втратила б одну провінцію. Але, якби вдався національ­ний і літературний рух в Україні, то це було б ударом у саме серце Росії.