Україна в політичних планах країн — учасниць першої світової війни

З двох найбільших держав Антанти — Англія майже ніколи не втягала Україну в свої політичні калькуляції. Аналогічним було і відношення Франції. Для цих обох країн цілком задовільним був союз з Росією і політика панславізму останньої. Причиною такої не-уваги Англії і Франції до України була слабкість українського руху. Коли ж цей український рух став більш інтенсивним і розголос про нього набрав міжнародного характеру, то і Англія, і Франція вже були офіційними союзниками Росії.

Зовсім інакшим було відношення до України з боку т. зв. Центральних держав — Німеччини і Австро-Угорщини. Політика панславізмі/, яку сповідувала Росія, була для них тим тараном, що загрожував самому існуванню цих держав — це з одного боку, а з другого — заважав їм реалізувати великодержавні цілі — захопити Балкани і Малу Азію. За таких обставин Німеччині і Австрії український рух був лише вигідним, як рух за своєю природою антиросійський.

Одначе виставити програму української самостійності (і поразки Росії) так щиро, як це робив Карл XII, або так відверто, як це зробив щодо Польщі Наполеон, — ні Німеччина, ні Австрія не могли. На те були причини. Тими причинами були в одному випадку — Польща, в іншому — Англія.

У мемуарах графа Ігнатьєва читаємо: «Якщо Австро-Угорщині вдасться коли-небудь прибрати до рук Сербію і Болгарію, наблизити поляків, природних союзників мадярів та чехів, — то Відень стане на чолі ворожої нам слов'яно-католицької Федерації. Роль Росії в Європі буде зведена нанівець і поважні небезпеки повстануть на нашій західній границі. Польща буде відбудована і втягнена в австро-слов'янську федерацію, стане вимагати автономії Литва, решта балтійських провінцій, а також Україна».

Дійсно, коли б Австрія була в змозі засвоїти ідеологію австро-слов'янської федерації, то вона б враховувала українське питання в своїй зовнішній політиці. Що й показало ставлення австрійців до наших проблем ще напередодні війни. Та Австрії не дали можливості врахувати користь від співпраці з народами, які входили до її складу. Занадто багато прихильників Антанти виявилося серед держав Європи, Азії і Америки. Та й слава недобра переслідувала ту ж Австрію вже років з двісті. Як і Росію, Австрійську імперію тогочасні європейські політики відносили до військово-кріпацької Східної Європи.

Другою перешкодою для реалізації австрійських задумів була польська квестія. Що це означало? З кінця XIX ст. Австрія змушена була опертися в своїй внутрішній політиці на поляків. Останні ж, у повній відповідності зі своєю природою, відносилися негативно до всяких «українських фантазій». Полонофільська політика Відня, яка напередодні війни почала хитатися, з початком же війни, навпаки, посилилася.

У результаті хід війни приніс центральним державам російську Польщу і мало не привів до втрати Ап-стрією Галичини. Це й змусило Австрію остаточно віддати перевагу полонофільській орієнтації і позбавило українофільську течію всяких надій на краще.

Висловилося це в акті від 5 листопада 1916 р. про проголошення незалежної Польщі і, як сказано в документі, «заповідана відрубність Галичини».

По-іншому дивилися на українську справу в Німеччині. Там хоча б у пресі справа ця оцінювалася досить відверто. Майбутня самостійна Українська держава розглядалася як противага Росії і Польщі. Вона повинна була б відгороджувати Росію від Константинополя і Малої Азії. З іншого ж боку, Україна разом з Німеччиною стискала б, немов велетенькими лещатами, небезпечну для Прусії Польщу. Це стало заповітною мрією німецької політики в Східній Європі.

Та це тривало недовго. Необхідність вибору між війною на західному або східному фронті привела до того, що виникла потреба зосередити германські воєнні сили в одному місці. Англофільська орієнтація германської політики, особливо під впливом надій на сепаративний мир з Росією, перемогла, і в своїй промові в рейхстазі 15 квітня 1916 р. канцлер, говорячи про визволення з-під царського ярма всіх народів від Балтики до Волинських баюр, про Україну не згадав ні словом. Для безоглядної битви на двох фронтах сил у Німеччини не вистачало, тому цього ж 15 квітня українську справу в Німеччині було ліквідовано, як П* потім було в листопаді ліквідовано і в Австрії.

Можливість відновлення Української держави, так поширена в центральних державах (особливо в Німеччині) на початку війни, стала поволі зникати під впливом несприятливої воєнної ситуації, — з одного боку, та надій на тривалий мир з революційною Росією, — з другого боку.