УКРАЇНА В ПОЛІТИЧНИХ ПЛАНАХ КРАЇН — УЧАСНИЦЬ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

З двох найбільших держав Антанти — Англія май­же ніколи не втягала Україну в свої політичні каль­куляції. Аналогічним було і відношення Франції. Для цих обох країн цілком задовільним був союз з Росією і політика панславізму останньої. Причиною такої не-уваги Англії і Франції до України була слабкість ук­раїнського руху. Коли ж цей український рух став більш інтенсивним і розголос про нього набрав міжна­родного характеру, то і Англія, і Франція вже були офіційними союзниками Росії.

Зовсім інакшим було відношення до України з боку т. зв. Центральних держав — Німеччини і Австро-Угорщини. Політика панславізмі/, яку сповідувала Росія, була для них тим тараном, що загрожував само­му існуванню цих держав — це з одного боку, а з друго­го — заважав їм реалізувати великодержавні цілі — захопити Балкани і Малу Азію. За таких обставин Німеччині і Австрії український рух був лише вигід­ним, як рух за своєю природою антиросійський.

Одна­че виставити програму української самостійності (і поразки Росії) так щиро, як це робив Карл XII, або так відверто, як це зробив щодо Польщі Наполеон, — ні Німеччина, ні Австрія не могли. На те були причи­ни. Тими причинами були в одному випадку — Поль­ща, в іншому — Англія.

У мемуарах графа Ігнатьєва читаємо: «Якщо Авст­ро-Угорщині вдасться коли-небудь прибрати до рук Сербію і Болгарію, наблизити поляків, природних со­юзників мадярів та чехів, — то Відень стане на чолі ворожої нам слов'яно-католицької Федерації. Роль Росії в Європі буде зведена нанівець і поважні небез­пеки повстануть на нашій західній границі. Польща буде відбудована і втягнена в австро-слов'янську фе­дерацію, стане вимагати автономії Литва, решта балтій­ських провінцій, а також Україна».

Дійсно, коли б Австрія була в змозі засвоїти ідеоло­гію австро-слов'янської федерації, то вона б враховува­ла українське питання в своїй зовнішній політиці. Що й показало ставлення австрійців до наших про­блем ще напередодні війни. Та Австрії не дали мож­ливості врахувати користь від співпраці з народами, які входили до її складу. Занадто багато прихильників Антанти виявилося серед держав Європи, Азії і Аме­рики. Та й слава недобра переслідувала ту ж Австрію вже років з двісті. Як і Росію, Австрійську імперію тогочасні європейські політики відносили до військо­во-кріпацької Східної Європи.

Другою перешкодою для реалізації австрійських за­думів була польська квестія. Що це означало? З кінця XIX ст. Австрія змушена була опертися в своїй внутрішній політиці на поляків. Останні ж, у повній відповідності зі своєю природою, відносилися негативно до всяких «українських фантазій». Полонофільська політика Відня, яка напередодні війни почала хитати­ся, з початком же війни, навпаки, посилилася.

У результаті хід війни приніс центральним держа­вам російську Польщу і мало не привів до втрати Ап-стрією Галичини. Це й змусило Австрію остаточно віддати перевагу полонофільській орієнтації і позба­вило українофільську течію всяких надій на краще.

Висловилося це в акті від 5 листопада 1916 р. про проголошення незалежної Польщі і, як сказано в до­кументі, «заповідана відрубність Галичини».

По-іншому дивилися на українську справу в Німеч­чині. Там хоча б у пресі справа ця оцінювалася до­сить відверто. Майбутня самостійна Українська дер­жава розглядалася як противага Росії і Польщі. Вона повинна була б відгороджувати Росію від Константи­нополя і Малої Азії. З іншого ж боку, Україна разом з Німеччиною стискала б, немов велетенькими леща­тами, небезпечну для Прусії Польщу. Це стало запо­вітною мрією німецької політики в Східній Європі.

Та це тривало недовго. Необхідність вибору між війною на західному або східному фронті привела до того, що виникла потреба зосередити германські воєнні сили в одному місці. Англофільська орієнтація гер­манської політики, особливо під впливом надій на се­паративний мир з Росією, перемогла, і в своїй промові в рейхстазі 15 квітня 1916 р. канцлер, говорячи про визволення з-під царського ярма всіх народів від Бал­тики до Волинських баюр, про Україну не згадав ні словом. Для безоглядної битви на двох фронтах сил у Німеччини не вистачало, тому цього ж 15 квітня українську справу в Німеччині було ліквідовано, як П* потім було в листопаді ліквідовано і в Австрії.

Можливість відновлення Української держави, так поширена в центральних державах (особливо в Німеч­чині) на початку війни, стала поволі зникати під впли­вом несприятливої воєнної ситуації, — з одного боку, та надій на тривалий мир з революційною Росією, — з другого боку.