Главная Історія Новітній час (1917 — 1991) Визволення України від нацистських загарбників

Визволення України від нацистських загарбників

Зміст:
1. Початок вигнання окупантів з України.
2. Продовження наступу Червоної армії на Лівобережній Україні.
3. Визволення Правобережної України в період зими - весни 1944р.
3.1. Житомирсько-Бердичівська операція.
3.2. Корсунь-Шевченківська операція.
3.3. Рівненсько-Луцька операція.
3.4. Нікопольсько-Криворізька операція.
3.5. Проскурівсько-Чернівецька операція.
3.6. Умансько-Ботошанська операція.
3.7. Одеська операція.
4. Визволення Криму. Масова депортація татар, греків, вірменів, болгар з півострова.
5. Завершення вигнання гітлерівських військ з України.
6. Повернення до мирного життя.
6.1. Надії населення.
6.2. Проблеми відновлення господарства.
6.3. Перші кроки відновлення радянської влади.

1. Початок вигнання окупантів з України. У ході загального контрнаступу Червоної армії з кінця грудня 1942 р. почалося звільнення України від німецько-фашистських загарбників. Першими на землю України вступили війська 1-ї гвардійської армії під командуванням генерала В. Кузнєцова, які 18 грудня 1942 р. вибили окупантів із села Півнівка Меловського району на Луганщині. Цього ж дня були визволенні й деякі інші населені пункти Меловського району.

Відповідно до плану Ставки на початку 1943 р. потужний наступ радянських військ почався в напрямку Донбасу й Харкова. Червоній армії вдалося визволити ряд північно-східних районів Донбасу й м. Харків, однак супротивник завдав потужних контрударів і повернув під свій контроль ряд цих територій. Але, незважаючи на невдачі, стратегічна ініціатива залишалася на боці Червоної армії.

2. Продовження наступу Червоної армії на Лівобережній Україні. Битва на Курській дузі (5 липня - 23 серпня 1943 р.) стала завершенням докорінного перелому в ході Великої Вітчизняної та Другої світової війн. Перемога в цій битві відкрила для Червоної армії можливість широкомасштабного наступу на всьому південному напрямку радянсько-германського фронту. 23 серпня 1943 р. був визволений м. Харків практично повністю зруйнований окупантами.

У ході Донбаської наступальної операції (13 серпня - 22 вересня 1943 р.) були визволені найважливіші промислові центри Донбасу, a 8 вересня - м. Сталіно (зараз м. Донецьк).

Командування вермахту у своїх планах розраховувало, що непереборною перешкодою для наступу військ Червоної армії стане р. Дніпро, і назвало створювану гітлерівськими військами захисну лінію «Східним валом». Війська Червоної армії вийшли до Дніпра фронтом від Києва до Запоріжжя. Уночі проти 21 вересня 1943 р. почалося форсування Дніпра - епопея масового героїзму радянських воїнів. 14 жовтня 1943 р. було визволене м. Запоріжжя, 25 жовтня - м. Дніпропетровськ, a 6 листопада 1943 р. війська 1-го Українського фронту під командуванням генерала М. Ватутіна звільнили від німецько-фашистських загарбників столицю України м. Київ.

3. Визволення Правобережної України e період зими - весни 1944р. На початку 1944 р. СРСР вступив у завершальний період Великої Вітчизняної війни. Перед Червоною армією стояло завдання остаточного визволення території СРСР від військ супротивника, повного розгрому Німеччини та її союзників. Ставка Верховного Головнокомандування вирішила силами чотирьох Українських фронтів завдати основного удару по ворогу на території Правобережної України, розчленувати і розгромити його основні сили і визволити від німецько-фашистських військ усю територію Правобережної України і Криму.

3.1. Житомирсько-Бердичівська операція. Війська 1-го Українського фронту під командуванням генерала М. Ватутіна до середини січня 1944 р. завдали поразки військам групи армій «Південь» і створили передумови для оточення ворожих військ у районі Корсунь-Шевченківського виступу. У ході операції військами фронту були визволені території Житомирської області, велика частина Київської області, частина Вінницької та Рівненської областей.

3.2. Корсунь-Шевченківська операція. Корсунь-Шевченківський виступ у планах обох сторін мав особливе значення. Радянське командування, щоб продовжити наступ на Правобережній Україні, планувало оточити і ліквідувати сили супротивника в цьому районі. У свою чергу, керівництво вермахту планувало з цього плацдарму завдати удар по київському угрупованню радянських військ. Ця наступальна операція здійснювалася військами 1-го і 2-го Українських фронтів з 24 січня по 17 лютого 1944 р. Військам Червоної армії вдалось оточити і розгромити 10 німецьких дивізій. Супротивник втратив убитими і пораненими 55 тис. солдатів і офіцерів, близько 18 тис. гітлерівців потрапили в полон. На честь «нового Сталінграда», як називали Корсунь-Шевченківську операцію, Москва салютувала бійцям Українських фронтів 20 залпами з 224 знарядь.

3.3. Рівненсько-Луцька операція. Майже одночасно з Корсунь-Шевченківською операцією війська 1-го Українського фронту почали наступ на Рівненсько-Луцькому напрямку. Наступ радянських військ відбувався у складних умовах заболоченої місцевості і бездоріжжя. Велику допомогу їм надали партизанські з'єднання Сабурова, Федорова, Бегми. 2 лютого 1944 р. були визволені від окупантів Луцьк і Рівне, а в результаті подальшого наступу - Проскурів, Тернопіль, Вінниця.

3.4. Нікопольсько-Криворізька операція. Наприкінці січня 1944 р. війська 3-го і 4-го Українських фронтів розгорнули наступ на Нікопольсько-Криворізькому напрямку. Гітлерівське командування надавало великого значення збереженню під своїм контролем Нікополя, Кривого Рогу і прилягаючих територій - районів, багатих марганцевими і залізними рудами, які гітлерівська Німеччина використовувала для своїх потреб. Війська 3-го і 4-го Українських під командуванням генералів Р. Маліновського і Ф. Толбухіна раптовими ударами прорвали оборону гітлерівців і, переслідуючи відступаючі частини вермахту, визволили Нікополь (8 лютого) і Кривий Ріг (22 лютого).

3.5. Проскурівсько-Чернівецька операція. Війська 1-го Українського фронту з 4 березня по 17 квітня 1944 р. здійснили Проскурівсько-Чрнівецьку операцію, у результаті якої вороже угруповання було розколоте на дві частини. У ході операції були визволені міста Проскурів, Кам'янєць-Подільський, Чернівці. Радянські війська вийшли до передгір'їв Карпат. -

3.6. Умансько-Ботошанська операція. 5 березня - 17 квітня 1944 р. війська 2-го Українського фронту розгромили 8-у німецьку армію і 26 березня 1944 р. вийшли до державного кордону СРСР, перенесли бойові дії на територію Румунії - держави-сателіта нацистської Німеччини.

3.7. Одеська операція. Війська 3-го Українського фронту за підтримкою сил Чорноморського флоту успішно здійснили Одеську операцію, у ході якої були визволені Херсон (13 березня), Миколаїв (28 березня), Одеса - (10 квітня).

4. Визволення Криму. Масова депортація татар, греків, вірменів, болгар з півострова. Навесні 1944 р. Ставка поставила перед військами 4-го Українського фронту, Приморської армії та Чорноморського флоту завдання розгромити військове угруповання супротивника в Криму і визволити Кримський півострів від загарбників. Кримське угруповання супротивника складалося із 7 німецьких і 5 румунських дивізій і нараховувало до 200 тис. солдатів і офіцерів.

8 квітня 1944 р. почалися кровопролитні бої за Крим. 11 квітня була визволена Керч, 13 квітня - Сімферополь. 5 травня почався штурм севастопольських укріплень ворога. Особливо жорстокі бої розгорнулися на Сапун-гори Після 9-годинного штурму вона вже була в руках радянських військ. 9 травня 1944 р. від загарбників був визволений Севастополь. 12 травня Крим був цілком визволений від німецько-фашистських військ.

Однак доля багатьох жителів Криму склалася трагічно. Усе кримсько-татарське населення півострова за обвинуваченням у співробітництві з окупантами рішенням Державного Комітету Оборони (ДКО) в травні 1944 р. було примусово виселене в Середню Азію. Із загальної кількості виселених (понад 235 тис. чоловік) понад 80% були жінки і діти. Близько 50% загинули дорогою й у перші роки перебування на нових місцях проживання. Незабаром така ж доля спіткала грецьке, вірменське, а згодом і болгарське населення Криму. Тільки в роки незалежності України почалося повернення кримських татар, які залишилися серед живих, і представників інших народів на півострів, при цьому витрати, пов'язані з їхнім поверненням й облаштуванням у Криму, лягли на плечі уряду України.

5. Завершення вигнання гітлерівських військ з України. Влітку і восени 1944 р. завершилося визволення території України від німецько-фашистських загарбників. У результаті успішного здійснення Львівсько-Сандомирської, Яссько-Кишинівської, Карпатсько-Ужгородської операцій військами Червоної армії були визволені Львівська, Ізмаїльська області, a також Закарпатська Україна. 28 жовтня 1944 р. останні окуповані гітлерівцями території України були визволені радянськими військами.

Битва за визволення України, що тривала 680 діб і складалася з ряду великих операцій, у яких брали участь до половини живої сили і бойової техніки всіх діючих радянських Збройних Сил, стала найважливішим етапом на шляху до перемоги над нацистською Німеччиною та її союзниками.

Визволивши від німецько-фашистських загарбників територію України, 1-й, 2-й, 3-й, 4-й Українські фронти взяли участь у бойових діях у Європі. Сотні тисяч солдатів і офіцерів загинули при визволенні від нацистів територій Польщі, Чехословаччини, Угорщини, Румунії, Болгарії, Югославії, Австрії. Українські війська пройшли в Європі героїчним бойовим шляхом, зробивши величезний внесок в остаточний розгром нацистської Німеччини, крок до великої Перемоги над ворогом.

6. Повернення до мирного життя.

6.1. Надії населення. На визволених від окупантів територіях почали відновляти свою діяльність органи радянської влади. Українське населення, що страждало під ярмом нацистського «нового порядку», з радістю зустрічало Червону армію, яку справедливо вважали армією-визволителькою. Люди висловлювали надії на соціально-політичні й економічні зміни і, насамперед, на реформування колгоспного устрою і демократизацію суспільства. Однак багато хто сприйняв відновлення радянської влади з деякою тривогою. Це підтверджує у своїх щоденниках і О.Довженко: «Чи подивлюся на пустелі, на цвинтарі, чи поплачу на руїнах і чи перерахую мільйони втрат? А потім умру з горя, щоб не бачити, як будуть заселяти тебе, моя Україно, чужими людьми, як будуть карати твоїх недобитків за каторжну працю в Німеччині, за те, що не вмерли вони від голоду і дочекалися нашого приходу».

6.2. Проблеми відновлення господарства. 3 визволенням України загострилися проблеми відновлення господарства. Адже найбільші руйнування у війні випали на долю України.

Створивши на сході СРСР металургійну і машинобудівну базу, головним чином за рахунок евакуйованих з України підприємств, Кремль не поспішав проводити реевакуацію промислового потенціалу республіки, a згодом визнав її недоцільною.

Тільки Донбас і Кривбас у 1943-1944 pp. отримали незначну кількість матеріалів, устаткування і продовольства - адже війна продовжувалась I країні були потрібні сталь і вугілля. He зважаючи на те, що збитки, заподіяні Україні нацистською окупацією, становили понад 40% загальних втрат СРСР, республіці були виділені кошти, що покрили ці збитки лише на 6%.

Важкою була ситуація й у розореному окупантами сільському господарстві. Частина його потенціалу була евакуйована, але повернено було, наприклад, худоби лише 0,01% від вивезеної кількості.

Ситуація в зруйнованому господарстві України ускладнювалася тим, що не вистачало робочої сили, насамперед кваліфікованих фахівців. Основною робочою силою стали жінки і підлітки. Завдяки виснажливій праці робітників до середини 1944 р. в Україні відновили свою роботу 2 376 підприємств, була відбудована частина шахт і на кінець року добуто понад 17 млн тонн вугілля.

6.3. Перші кроки відновлення радянської влади. Переважна більшість населення України сприйняло позитивно повернення радянської влади. На території республіки оперативно відновлювався суспільний порядок, ліквідувалося безробіття, створювалися мінімальні умови для виживання трудящих.

3 поверненням радянської влади відновили свою діяльність і карально-репресивні органи. Почалися репресії проти колишніх військовополонених і членів їхніх родин. Тоталітарний режим як і раніше мав потребу в постійній підтримці обстановки недовіри до громадян, підозрілості, пошуку внутрішніх ворогів, щоб виключити навіть боязкі спроби опору владі.