З "Повісті минулих літ" - Історія заснування Києво-Печерського монастиря (XI ст.)
А тепер-от скажем, звідки дістав свою назву Печерський монастир. Коли боголюбивий князь великий Ярослав уподобав [село] Берестове і церкву Святих Апостолів, сущу тут, і попів мпогих надбав, то між них же був пресвітер, на ім'я Ларіон, муж благий, і книжний, і пісник. І , ходнв він з Берестового на Дніпро, на пагорб, де нині старий монастир Печорський, і тут молитви діяв. А був ліс тут великий, і викопав він тут печерку малу, двосаженну, і, приходячи з Берестового, одспівував [церковні] часи і молився тут богу потай.
Потім же вложив Бог князю в серце [добрий намір]: поставив він його митрополитом [у] святій Софії, а ся печерка так осталася. А по багатьох днях знайшовся один чоловік, на мирське ім'я [Антипа] із города Любеча. І вложив йому Бог у серце [намір] у землю [Грецьку] іти і монастирі, що є там, подивитися. Він і подався на Святу Гору, і побачив тутешні монастирі, і возлюбив чернецтво. І прийшов він у один монастир із сущих тут монастирів, і вмолив ігумена його, щоби возложив він на нього сан чернечий. І він тоді, послухавши його, постриг його і нарік його ім'ям Антоній. І, напутивши його і научивши його чернецтва, сказав він йому: "Тож іди назад в Русь, і хай буде на тобі благословення од Святої Гори, бо многі од тебе чорноризцями стануть". І благословив він його, і відпустив його, сказавши йому: "Іди з миром".
Антоній, отож, прийшов до Києва і думав: "Де жити?" І походив він по монастирях, і не вподобав [жодного], бо [цього] Бог не хотів. І став він ходити по дебрях і по горах, шукаючи, де б йому Бог наказав [належне місце]. І прийшов він на пагорб, де ото Ларіон викопав був печеру, і возлюбив місце се, і вселився в неї, і став молитися Богові, зі сльозами говорячи: "Господи! Утверди мене в місці сьому, і хай буде на місці сьому благословення Святої Гори і того ігумена, що мене постриг".
І став він жити тут, молячи Бога, їв хліб сухий, і того через день, а води в міру заживаючи, і копаючи печеру, і не даючи собі покою ні вдень, ні вночі, - в трудах пробуваючи, і в неспанні, і в молитвах. Потім же, коли узнали [це] добрії люди, вони приходили до нього, приносячи йому, що було на потребу його. І набув він [такої] слави, як і Великий Антоній. І, приходячи до нього, просили [люди] од нього благословення.
Потім же, коли проставився великий князь Ярослав і взяв владу його син Ізяслав і сів у Києві, Аніокій уже був прославлений в Руській землі. І Ізяслав, довідавшись про життя його, прийшов із дружиною своєю, просячи у нього благословення і молитов.
І відомий усім став Великий Антоній, і шанований усіма. І почали приходити до нього братія, і став він приймати і постригати їх. І зібралося до нього братії числом із дванадцять, викопали вони печеру велику, і церкву, і келії, які є і до сьогодні в печері під старим монастирем. Коли ж згуртувалася братія, сказав їм Антоній: "Се Бог вас зібрав, братія. Ви [тут] єсте по благословенню Святої Гори, тому що мене постриг ігумен Святої Гори, а я вас постригав. Хай буде на вас благословення, - перше - од Бога, а другеє - од Святої Гори". І, це сказав-ши їм, він мовив до них: "Живіте особно. Я поставлю вам ігумена, а сам хочу в іншу гору сісти один, усамітнившись, як ото і раніше я був звик".
І настановив він їм ігумена, на ім'я Варлаам, а сам пішов у гору, викопав печеру, яка є під новим монастирем, і в ній і скончав він живоття своє, живши у чесності і не виходячи з печери сорок літ! - і ніколи, і нікуди. В ній же лежать мощі його й до сьогодні.
Літопис руський.
Українська (UA)
Русский (RU)