Віра

Схожі матеріали

Віра - термін для позначення особливого екзистенційного, духовного акту людської життєдіяльності, який не визначається лише практичними, емпіричними чи теоретичними засадами його своєрідності, змісту, основ і критеріїв; одна з найважливіших специфічних здатностей людини сприймати належне як суще, бажане як дійсне, майбутнє як сучасне; приймати не підтверджені соціально-історичним, індивідуальним практичним або пізнавальним досвідом, не обгрунтовані емпіричними, експериментальними чи логічними засобами знання, цінності, норми та ідеали як істинні, автентичні характеристики об'єктивної реальності; умова і складова адекватного вираження людських світовідношень, надій і сподівань; одна з наріжних світоглядних категорій.

Розглянута в онтологічному аспекті, віра сягає своїм корінням у підґрунтя свідомої діяльності людини, не обмежуючись поняттями її здорового глузду, раціональними знаннями і сферою логічного мислення, постає як їх глибинна передумова, основа, джерело і рушій. Віра є обов'язковою передумовою і складовою усіх галузей людської діяльності, спілкування і пізнання на всіх рівнях і в усьому обширі відносин між людьми. Однак у моменти, вирішальні для суб'єкта, альтернативні, пограничні, визначальні періоди на його життєвому шляху віра набуває виняткового значення. Стосовно релігії термін «віра» в широкому розумінні означає «віру, в яку вірять», тобто те саме, що й віровчення, центральна світоглядна позиція, тобто система релігійних поглядів, яких дотримується та чи та людина; у вужчому - вища, протиставлена розумові духовна потенція людини (віра, за допомогою якої вірять), або - як не заснована раціонально впевненість у реальному існуванні різноманітних надприродних істот.

Досить поширене ототожнення релігійної віри з вірою як такою є все ж некоректним. Одне з чільних місць віра посідає і в філософії екзистенціалізму. Вже сам термін «екзистенція» - «буття - поміж» - фіксує, з одного боку, переломну ситуацію вибору, з іншого - необхідність розв'язання проблеми вибору. До найнеобхідніших засобів розв'язання екзистенційної, граничної ситуації і належить віра. Проте і в цьому разі вона має свій певний, хай навіть і вельми широкий, інтервал дійової застосовуваності. У царині теорії пізнання та методології науки, в тому числі історичної, віра постає передусім як така форма сприйняття знань, норм, форм, засобів, методів наукової діяльності, коли все це приймається безпосередньо, без раціональних доведень чи підтверджень досвідного характеру.

В сучасній філософії науки віра як відданість чи прихильність вчених до певних засновків щодо пізнання визнається важливим чинником конституювання й функціонування наукових спільнот, збереження й розвитку пізнавальних традицій, ефективності дослідницьких програм. Осягнення історичної реальності, зазвичай відокремленої від ученого чималими відтинками часу і неприступної для безпосереднього контакту, включає віру до процесу осмислення та до вже отриманих пізнавальних результатів як неодмінну й вельми істотну складову.

Особлива значущість віри в багатому арсеналі засобів осягнення історичного процесу значною мірою зумовлюється тим, що історія - це, по суті, неперервний стан нестійкої динамічної рівноваги найрозмаїтіших індивідуальних і суспільних сил, соціальних і політичних систем, зламів епох, стадій переходу ситуацій невизначеності та вибору. Саме за таких обставин і в процесі їх пізнання віра відіграє першорядну роль.