Прогрес і Регрес

Прогрес і Регрес (лат. progressus — рух уперед, розвиток; regressus — зворотний рух) — категорії, за допомогою яких осягається проблема історичного поступу. Під прогресом зазвичай розуміють сходження вгору, рух уперед, під регресом — рух по низхідній. Однак ці абстрактні визначення малопродуктивні при їх застосуванні до пізнання історичних змін. Такі зміни надто багатопланові, щоб однозначно інтерпретувати їх як прогрес або регрес. Розглядаючи суспільство як систему, можна твердити про зростання рівня його самоорганізації і в цьому розумінні про його сходження до досконаліших форм, принаймні про нарощування її багатоманітності: поряд із рабовласницькою, феодальною організацією економіки з'являється капіталістична, традиційне суспільство існує поряд із виниклим індустріальним, багатоваріантно видозмінюються політичні режими і т. п.

Прогресує також технічна база суспільства: вдосконалюються знаряддя праці, збагачуються технології, розвиваються навички, вміння; індустріальне підґрунтя суспільства стає могутнішим, зокрема й щодо можливості використання природних ресурсів. Однак ці прогресивні зрушення надто суперечливі не лише тому, що завжди

містять регресивні моменти (напр., ремісник середньовіччя універсальніший і більш вправний виробник, ніж робітник машинного виробництва), а й тому, що вдосконалення знарядь праці не є явищем, однозначно позитивним для розвитку людини. Людство від них не стає щасливішим, а ігнорувати цей показник при визначенні прогресу — означає не з'ясувати його суті. Пошук критерію прогресу є найскладнішою процедурою його визначення. Показником розвитку технічної та економічної сфер якоюсь мірою можна визнати рівень продуктивних сил, але хибною є абсолютизація виробничої основи і піднесення її до рангу мірила суспільного розвитку; вона властива, як і визнання абсолютності прогресу суспільства, суспільній свідомості цивілізаціїпевного типу, а саме індустріальній у період її становлення.

Однолінійне сходження від простого до складного, від менш до більш досконалого — надто спрощене розуміння суспільних зрушень. Проблема спрямованості історії — завжди відкрите філософське питання. На цьому етапі її осягнення можна зробити висновок: технічний прогрес, досягнутий нині людством, потребує переорієнтації, спрямування подальшого історичного розвитку шляхом удосконалення форм організації суспільного життя і насамперед пошуку консенсусу в межах їх розмаїття. Подальша історія людства неможлива без духовного вдосконалення, яке має два чітко окреслені спрямування: збереження і збагачення духовних надбань, сходження яких вимірюється досягненням діалогу між ними, а також нарощування багатоманітності духовних реалізацій індивідів та їх взаємоузгоджених дій.

Отже, збереження історичного поступу, яке не позначається більше категорією прогресу, можливе на шляху пошуку консенсусних форм існування урізноманітнених індивідів і соціальних форм.