Конституція

Конституція (від лат. constitutio - встановлення, устрій) - основний єдиний політико-правовий акт держави і суспільства (або їх сукупність), що має вищу юридичну силу щодо інших джерел права та регулює найважливіші суспільні відносини. Вирізняють формальні і фактичні конституції. Формальні конституції - це юридичні конституції як основні акти вищої юридичної сили, що притаманні переважній більшості країн, і некодифіковані (несистематизовані. неписані) конституції, що не мають вищої юридичної сили і є системою законів, конституційних звичаїв, угод, судових прецедентів тощо (Конституції Великої Британії, Нової Зеландії). Фактична Конституція - це реальна побудова держави і суспільства, механізм їх взаємодії.

Конституції класифікують за різними ознаками: за формою (кодифіковані, некодифіковані, змішаного типу); за способом внесення змін до них (гнучкі, жорсткі, змішаного типу); за терміном дії (постійні й тимчасові); залежно від відповідності норм конституції реальним суспільним відносинам (реальні й фіктивні); залежно від форми правління (монархічні й республіканські); залежно від територіального устрою (унітарні й федеративні). Поява конституцій як основних політикоправових документів структурно і хронологічно пов'язана зі становленням буржуазного ладу, конституціоналізмом, теоріями народного суверенітету, суспільного договору, природного права; концепціями лібералізму та юридичної рівності для всіх суб'єктів суспільних відносин. Серед перших конституцій - основні закони США, Франції, Польщі. В опрацюванні конституційних актів Україна має достатній історичний досвід, здобутий на різних етапах розвитку держави. Конституція П. Орлика 1710 р. є важливою правовою пам'яткою, що характеризується започаткуванням в Україні ідеї демократичної побудови держави і впливом концепцій парламентаризму. Конституція УНР 1918 р. вважається законодавчою формою теорії українського лібералізму. Ці конституційні акти справили значний вплив на розвиток політико-правової думки в Україні.

У сучасній конституційній теорії і практиці конституція визначається як система обмежень державної влади шляхом проголошення та гарантування прав і свобод людини і громадянина. Установчий характер чинної Конституції України 1996 p., її особливі юридичні властивості й предмет правового регулювання зумовлюють особливе місце Основного Закону в системі законодавства і окремий порядок його прийняття та зміни. Найістотніші характеристики чинної Конституції України - її функції, принципи та юридичні властивості.

До сучасної системи права України належать дві чинні конституції: Конституція України 1996 р. і Конституція Автономної Республіки Крим 1998 p., що відрізняються низкою ознак (юридична сила, порядок прийняття, сфера дії тощо). За юридичною природою Конституція України - це вияв установчої влади народу, закріпленої Законом України «Про прийняття Конституції України і введення її в дію» від 28.06.1996 р. Елементами структури конституції України є преамбула, 15 розділів, 161 стаття. Предметом правового регулювання Основного Закону є система найважливіших суспільних відносин: засади конституційного ладу України; основні права, свободи та обов'язки людини й громадянина; народне волевиявлення; система органів державної влади та їх статус; здійснення правосудця; територіальний устрій, статус Автономної Республіки Крим; місцеве самоврядування. Конституція України - правова основа суспільства і держави. Вона має найвищу юридичну силу, а норми її є нормами прямої дії. Конституція Автономної Республіки Крим прийнята Верховною Радою Автономної Республіки Крим 21.10.1998 р. і набрала чинності за Законом України «Про затвердження Конституції Автономної Республіки Крим» від 23.12.1998 р. Композиційно структуру цього нормативного акта становлять преамбула, 5 розділів, 48 статей. Конституція Автономної Республіки Крим приймається на основі й відповідно до Конституції України.