Благо

Благо — одне з наріжних понять філософії моралі, запроваджене для визначення того, що є кращим і гідним вибору. Благо є те, що має певний позитивний смисл. Як таке благо визначає, на відміну від імператива (Кант), не те, як має реалізовуватися будьяка діяльність (спосіб, форма діяльності), а те, до чого вона спрямована (предмет, зміст діяльності).

Благо може бути абсолютним і відносним:

  • Абсолютне - цінне саме по собі, незалежне від будь-яких обставин, є вищим, ідеєю. Як таке - вічне, єдине і незмінне.
  • Відносне - множинне, оскільки порізному оцінюється в різних відношеннях, змінюється залежно від конкретних історичних обставин.

На відміну від абсолютного, відносне за певних обставин постає як благо, за інших — може виявитися злом, призвести до негативних наслідків. Багатство, напр., визнається як благо, але за умови неправильного використання його вже не є благом.

Благо можна називати щось саме по собі, незалежно від наслідків; те, що цінується не лише як таке, а також і завдяки його наслідкам; те, що цінується тільки за його наслідками.

До першого типу належить абсолютне, яке найчастіше ототожнюється з божественним. (напр., у Фоми Аквінського), виражає сенс божественного буття як такого, що уможливлює всі інші види буття і блага. Таке найвище благо Платон вважав єдністю ідей добра, істини й краси: воно прекрасніше, ніж істина і справедливість, справедливіше, ніж краса та істина, істинніше, ніж справедливість і краса. Вище  — ідея — не є істиною, справедливістю, красою, але уможливлює їх.

До другого типу блага належать, напр., зір, слух, здатність розуміння.

До третього — можна віднести лікування, яке саме по собі не є благом, але, безумовно, наслідком своїм має благо — здоров'я. Деякі філософські вчення до рівня абсолютного блага підносили окремі відносне благо. Так, кіренаїки вважали справжнім благом лише задоволення. Стоїки ж, навпаки, виступали проти задоволення, проти того, щоб вважати за Б. те, що не залежить від людини. На їхню думку, Б. полягає не в обставинах життя, а в тому, як людина їх сприймає. Б. постає як мета людської діяльності. У цій якості спільні блага об'єднують людей, приватні роз'єднують. Арістотель зазначає, що не можна не брати до уваги душевні блага (як роблять кіренаїки), або ж матеріальні (як роблять стоїки). Виважений філософський підхід потребує врахування всіх відносних благ як поміркованості в різних сферах життя. Для всіх людей спільні, за Арістотелем, такі блага: душевні (доброчинності), тілесні (здоров'я, краса), зовнішні (багатство, влада).

Процес розвитку суспільства уможливлюється і великою мірою полягає у встановленні спільних для всіх людей благ, а також — у з'ясуванні шляхів їх здобуття; з цього погляду вся історія постає як невпинні спроби досягти і реалізувати певні блага.