Главная Документи Слово о полку Ігоревім (1185р.)

Слово о полку Ігоревім (1185р.)

У той же час Святослав Ігор, онук Олегів, поїхав із Новгорода [Сіверського] місяця квітня у двадцять і третій день, у вівторок, узявши із собою брата Всеволода із [города] Трубецька, і Святослава Ольговича, синівця свого, із [города] Рильська, і Володимира, сина свого, із Путивля, і в Ярослава [Всеволодовича] випросив він підмогу - Ольстина Олексича, Прохорового внука, із ковуями чернігівськими...

А назавтра, коли настала п'ятниця, в обідню пору, зустріли вони полки половецькі, бо ті приготувалися були до їхнього [приходу], вежі свої одіслали назад, а самі, зібравшись од малого і до великого, стояли по тій стороні ріки Сюурлію...

...І сказав Ігор до братів своїх: "Браття! Сього ми шукали єсьмо! Тож ударимо!" І тоді рушили вони до них, поклавши на бога уповання своє...

А коли світала субота, почали виступати війська половецькі, як бори, і не знали князі руські, кому з них до котрого поїхати, бо було їх незчисленне множество... І тоді, порадившись усі, вони зсіли з коней, бо мали намір, б'ючись, дійти до ріки Дінця. Вони бо говорили: "Якщо ми побіжимо, утечем самі, а чорних людей оставимо, то од Бога нам буде гріх, як сих видамо. Підем і або вмремо, або живі будемо всі вкупі". І, так сказавши, всі зсіли з коней і пішли б'ючись. І тут за допустом божим поранили Ігоря в руку і умертвили лівицю його, і була печаль велика у полку його... Однак тоді кріпко вони билися тої днини до вечора, і багато було ранених [і] мертвих у полках руських. Настала ніч суботня, і пішли вони б'ючись.

А коли світала неділя, сталося замішання ковуїв, у полку [їх] побігли. Ігор же був у той час на коні, тому що був поранений, і рушив він до полку їх, намагаючись вернути їх до військ. Зрозумівши ж, що далеко одійшов од [своїх] людей, і, знявши шолом, він помчав знову до війська [ковуїв], щоби вони впізнали князя і вернулися б. Однак же не вернувся ніхто, а тільки [боярин] Михалко Юрійович, упізнавши князя, вернувся. Але ліпші [мужі] не прийшли були в замішання з ковуями, і мало [хто] із простих [людей] чи хто з отроків боярських, бо всі ліпші [мужі] билися, ідучи пішо, і серед них Всеволод немалу мужність показав.

І коли приблизився Ігор до полків своїх, то поїхали [половці] навпоперек, і тут схопили [його] на віддалі одного перестрілу1 од полку свойого. І схоплений Ігор бачив брата свого Всеволода, який кріпко боровся, і просив він душі своїй смерті, щоби не бачити загибелі брата свого. Всеволод же так бився, що навіть оружжя в руках його було не досить, а билися ж вони, ідучи навкруг біля озера.

Отже, у день святої неділі навіть на нас Господь гнів свій: замість радості навів на нас плач, і замість веселості жаль на ріці Каялі...

Сказав же тоді Ігор: "Спом'янув я гріхи свої перед господом богом моїм... Се воздав мені господь за беззаконня моє, і за лиходійство моє [прогнівався] на мене", і "впали тепер гріхи мої на голову мою". "Праведен господь, і справедливі вельми суди його", і я ж не маю з живими долі... Але владико, господи боже мій, "не одвергни мене до кінця", а коли воля твоя, господи, то [дай] же милість нам, рабам твоїм..."
Святослав же, це почувши і вельми зітхнувши, утер сльози свої і сказав: "О любі мої браття, і синове, і мужі землі Руської! Дав мені був бог придушити поганих, але ви, не вдержавши молодості, одчинили ворота на Руську землю. Воля господня хай буде в усьому..."

 

загрузка...