Суспільство

Суспільство — одна з основоположних категорій соціальної філософії, історії та соціології. 1. В широкому розумінні відмінне від природи багатовимірне внутрішньо розгалужене і водночас органічно цілісне утворення, що постає як сукупність історично сформованих способів і форм взаємодії та об'єднання (діяльності, відносин, поведінки, спілкування, регуляції, пізнання тощо), в яких знаходить свій вияв всебічна й багаторівнева взаємозалежність людей. 2. У вузькому розумінні а) діахронічно чи синхронічно фіксований соціальний організм у складі С; б) відносно самостійний і стабільний цілісний момент такого організму; в) спільна основа, «поле» перетину і накладання індивідуальних дій людей (А. Дж. Тойнбі); г) корелят держави (громадянське С ) ; д) корелят спільноти, утворений сумою цілеспрямованих, раціонально організованих дій і зв'язків, що не відзначаються, проте, такою глибиною, іманентністю і органічністю, як спільноти.

Як цілісність С. є предметом не лише соціальної філософії, а й історії та соціології. Проте, на відміну від історії, що розглядає С. переважно в діахронічному зрізі, та соціології, яка зосереджує увагу на синхронічному зрізі, філософія визначає поєднання цих зрізів при вивченні С. як цілого. Крім того, історія, соціологія та інші суспільні науки прагнуть пізнати С. як протиставлений суб'єктові об'єкт, фрагмент об'єктивної дійсності, елімінувавши суб'єктивні чинники, тоді як соціальна філософія вивчає світ С. крізь призму його зв'язку й взаємовідносин з людиною — як основу і спосіб її буття і водночас як її власне породження. Тому від науки філософію в розумінні С. відрізняє орієнтація не на суспільне саме по собі; але водночас і не на виокремлення індивідного, а на з'ясування їх єдності, своєрідності всіх наріжних форм, рівнів і аспектів взаємовпливу та взаємоперетворення індивідного й соціального, розв'язання суспільних і особистісних (у їх взаємозалежності) проблем сенсу життя, вироблення орієнтирів екзистенційного характеру і виявлення таких умов вільної самоідентифікації та самореалізації людини, за яких зберігається і вдосконалюється С. як продукт взаємодії людей, система соціальних зв'язків, що утворює, підвалину й середовище власне людської життєдіяльності.

Саме з цього погляду філософія розглядає єдність суспільства з природою (історію як частину історії природи, становлення природи людиною) та його своєрідність щодо неї; особливості суспільства як сукупності індивідів, що об'єднуються для задоволення «соціальних інстинктів» (Арістотель), відмінності «природного стану» співіснування людей та стану громадянського, «суспільнодоговірного» (Т. Гоббс, Дж. Локк, А. Е. К. Шефтсбері, Б. Мандейіль, Д. Юм, Т. Пейн, Р. Тенніс, Е. Дюркгейм, М. Вебер); дистинкцію доіндустріального, індустріального та постіндустріального С. (Р. Арон, У. Ростоу, Д. Белл, Г. Кан, А. Тофлер); С. як сукупність цивілізацій (М. Данилевський, А. Дж. Тойнбі, О. Шпенглер); співвідношення С. взагалі та суспільноекономічних формацій як його якісно визначених історичних ступенів розвитку (марксизм). Сучасному етапу властиве некласичне розуміння С, для якого характерне співіснування різноманітних підходів до вивчення С. За таких умов точкою перетину цих підходів стає вельми абстрактне тлумачення С. як всеосяжної системи, яка окреслюється граничними умовами соціальності та смислової комунікації, а в просторовому вимірі постає як «світове», «планетарне» С.

загрузка...