Еміграція

Еміграція (лат. emigratio — виселення, переселення) —добровільне або вимушене переселення з батьківщини в іншу країну для тимчасового або постійного перебування. Причини еміграції мають політичний, економічний, релігійний характер. У давні часи місцем зосередження еміграційних потоків була Європа. На межі XVI—XVII ст. з'явилися перші колонії англійців у Північній Америці. Із Франції з релігійних мотивів емігрували гугеноти (друга пол. XVI ст.). У середні віки епізодичними емігрантами були українські козаки.

Після Полтавської битви (1709 p.) Іван Мазепа та його прибічники стали першими українськими політичними емігрантами. Емігрантами були козаки, які після ліквідації Запорозької Січі (1775 р.) в турецьких землях створили Задунайську Січ. Масового характеру українська еміграція набула наприк. XIX ст. Виокремлюють три хвилі українського переселенського руху: перша — з останньої чверті XIX ст. до поч. першої світової війни; друга — період між світовими війнами; третя — після другої світової війни.

Для першої хвилі характерні переважно трудові (економічні) мотиви, для двох інших — політичні. Першими українськими емігрантами вважаються: до США — колишній чернець Києво-Печерської лаври Андрій Гончаренко (1865 р.), до Канади — Іван Пилипів і Василь Єлиняк (1891 p.). Українська еміграція була частиною світового міграційного процесу. Вона спричинила масове розселення українців у світі й формування українських діаспор у країнах усіх континентів. За радянських часів правлячий режим вдавався до примусового видворення за межі країни людей, які протестували проти існуючих порядків або порушення прав людини (політики, вчені 20—30х pp., правозахисники 60—80х pp.).