Біографістика історична

Біографістика історична — у художній літературі один із жанрів; в історичній науці — одна з її галузей, що вивчає діяльність окремих осіб у контексті відповідної епохи. Деякі вчені вважають історичну біографістику одним із методів вивчення історії.

Біографічні описи як форма подання історичного матеріалу виникли в давнину. Порівняльні життєписи 50ти видатних греків та римлян, створені давньогрецьким істориком і письменником Плутархом у І—II ст., й досі вражають глибиною проникнення у світ людини та епохи, в якій вона жила.

На терені нашої країни історикобіографічна традиція започаткована в XI ст. Несторомлітописцем, перу якого належать житія Бориса і Гліба, ігумена Печерського Феодосія, а також історичні портрети давньоруських князів у «Повісті минулих літ». Ця традиція набула подальшого розвитку у вітчизняній історичній науці, особливо у XIX—XX ст. у працях Д. БантишКаменського, М. Костомарова, В. Антоновича, М. Грушевського, І. Крип'якевича та ін. Видрукуваний у 1836—1847 pp. у 8 випусках «Словник достопам'ятних людей Російської імперії» Д. БантишКаменського не втратив свого значення й нині. М. Костомаров створив багатотомну працю «Русская история в жизнеописаниях её главнейших деятелей», у якій є, зокрема, і портрети видатних діячів України, ґрунтовні монографії, присвячені політичним діячам України («Богдан Хмельницький», 1857; «Мазепа», 1882). З іменем В. Антоновича пов'язано відтворення в біографіях історичного шляху визначних діячів ПівденноЗахідної Росії. М. Грушевський у своїй багатотомній «Історії УкраїниРуси» змалював історичні портрети української еліти з найдавніших часів до серед. XVII ст.

За радянського періоду внаслідок цілеспрямованого втручання партійних органів у працю істориків відбувалося знеособлювання історії, було штучно звужено тематичні межі біографістики історичної. Нехтування загальноприйнятими в науці принципами історизму та об'єктивності призвело до нівелювання і приниження ролі особи в історії.

З проголошенням незалежності України розпочався якісно новий етап у розвитку української історичної біографістики, що об'єктивно посіла одне з провідних місць в тематиці історичних досліджень. З'явилися біографічні праці про таких видатних діячів, як Ярослав Мудрий (П. Толочко), Богдан Хмельницький (В. Смолій, В. Степанков), Михайло Грушевський (Л. Винар, Р. Пиріг).

Кращі традиції української історичної біографістики розвинені в дослідженнях П. Толочка «Історичні портрети: з історії давньоруської і європейської політики X — X I I ст.», М. Котляра «Полководці Давньої Русі» (К., 1994), «Історія України в особах. Давньоруська держава» (К., 1996), М. Котляра і В. Смолія «Історія в життєписах» (К., 1994), В. Верстюка й Т. Осташка «Діячі Української Центральної Ради» (К., 1998), колективних працях «Історія України в особах. XIX—XX ст.» (К., 1995), «Генералітет українських визвольних змагань» (Л.,1995), «Полководці Війська Запорізького. Історичні портрети» (Кн. 1. — К., 1998), «Герої та знаменитості в українській культурі» (К., 1999) та ін. В 1989— 1999 pp. опубліковано близько 200 книжок з історичної біографістики. Значно розширилася публікація статей історикобіографічного напряму на сторінках історичних журналів; ця тематика стала провідною в щорічнику «Історичний календар», заснованому в 1995 р. Вчені України розгорнули активну роботу із створення Національного біографічного словника.