Міщани

Міщани (від польськ. miszczanin — житель міста) — у XIV-XVII ст. стан людей, які проживали в містах Литви та Польщі. Вони засновували цехи, які об'єднували ремісників за їхнім фахом. За соціальною структурою М. поділялися на три групи: патриціат — міські багатії, які мали провід, середнє міщанство та незаможне — плебс. Групи міщан різних національностей, віросповідання підлягали різним юрисдикціям. Як відомо, в містах Речі Посполитої магдебурзьким правом користувалися лише римокатолики. Участь українців у самоврядуванні була обмежена, тому українські міщани мусили вести боротьбу водночас проти соціального і релігійно-національного гніту. У цій боротьбі організацією українського міщанства стали братства. Завдяки їхній діяльності за часів, коли вищі стани почали полонізуватися, керівництво українським національним життям переходило до міщан. Зокрема, в XVI ст. українське міщанство стало осередком боротьби за національні права на релігійному, політичному й культурному полі. Воно також надало нового спрямування козацтву — зміцнило його активними, інтелектуально вищими силами, залучило до спільних національнополітичних змагань, надихнуло прагненнями державного відродження України.

Поділ України на російську й польську сфери впливів (1667 р. і остаточно 1686 р.) спричинив те, що доля міщан складалося порізному на Правобережжі й Західній Україні, які залишилися під владою Польщі, та в Гетьманщині. В першій міщани зубожіли, втратили активність; братства обмежували свою діяльність церковними справами. Осередком української культури стає Гетьманщина. У Росію слово «Міщани» проникає з XV ст. і до кінця XVII ст. набуває там великого поширення. В 1671—1672 pp. під Москвою було засновано міщанську слободу, де проживали ювелірисріблярі, вихідці з польських земель. За боярським наказом 1682 р. вони користувалися особливими пільгами. Незабаром слово «Міщанин» перестає стосуватися лише вихідців із Польщі, тобто втрачає ознаку за національністю і набуває значення «жителі міст».

У царській Росії міщани були другі за чисельністю після селянства. Вони становили близько 40 % населення міст і були ядром середнього та дрібного підприємництва. Під час правління Катерини II було оформлено правове становище міських станів. З 1804 р. міщани, що проживали в сільській місцевості, зобов'язувалися сплачувати подвійний податок: як міщанин і як селяни. У XIX ст. міщанство чисельно зростає за рахунок звільнених у запас офіцерів (недворянського походження), сиріт вихованців державних закладів, іноземців, що прийняли російське підданство та ін. У міщан був свій кодекс честі.

У 1824 р. вийшов закон, що зобов'язував міщан купувати відповідні торговельні посвідчення, де фіксувалися види діяльності, способи торгівлі, володіння нерухомістю, характер торговельного посередництва, кількість найманих робітників тощо. Ціна таких посвідчень була дуже високою (від 40 до 120 крб.). Більшість міщан займалася дрібним підприємництвом, а оскільки становище більшості підприємців було дуже нестійким, то міщани мусили найматися на роботу до багатших підприємців, або йти в чиновники. Серед міщанської інтелігенції переважав дрібний технічний персонал, але були й такі, що прагнули здобути гарну освіту, зробити кар'єру. В 1835 р. серед студентів університетів міщани становили 17,4 %. Оскільки міщани були відірвані від великої буржуазії, тісно пов'язаної з самодержавством, то крах останнього виявився трагічним і для великої буржуазії, адже спертися їй не було на кого.