Французько-російська війна 1812 р. й Україна

Заледве скінчилася війна Росії з Туреччиною на півдні, як по­чалася нова Французько-російська війна на північному заході ім­перії. Щоправда, розпочав її Наполеон, зібравши на кордонах Ро­сійської імперії 477 000 війська із 372 гарматами та 180 111 коней, а в тому стотисячну армію поляків. Це була чисельно неабияка сила. Але з тієї велетенської армії заледве 200 000 були направду здібні до війни, решту становили молоді рекрути, силою мобілізовані до війська і не представляли собою ще жодної військової вартості. Крім того, цю майже півмільйонну армію ослаблювали її союзники, ав­стрійці, баварці та прусаки, які під примусом йшли на війну за На­полеона. А зокрема, ненадійними були італійці, що не були приз­вичаєні до північного підсоння Росії.

Через ріку Німан у Литві коло Ковна 24 червня 1812 р. перейшло понад 260 000 війська під командою самого Наполеона, яких голов­ним завданням було здобути Москву й примусити Олександра І до капітуляції, очевидно, на умовах, поставлених Наполеоном. У напря­мі на Ригу ЗО 000 військ він надіслав під командою маршала Жака С. Ж. Макдоналда, а австрійський тридцятитисячний корпус під ко­мандою фельдмаршала Карла Шварценберга спрямував на Волинь. Австрійці, однак, не дуже поспішали і щойно під кінець липня зай­няли Ковельський, Володимирський та частину Луцького повітів.

У той же сам час російська армія налічувала 590 973 вояки і 1 556 гармат, не враховуючи резерв та козацькі частини. На кордоні Ро­сійської імперії проти французів стояло 340 000 війська з 942 гар­матами, а в скорому часі підійшла ще й 53-тисячна з 216 гармата­ми. Отже, перевага була на російському боці, а що найважніше, російські війська перебували на своїй території.

Незважаючи на ті всі позитивні чинники, у перших місяцях війни російська армія постійно відступала, спалюючи по дорозі всі міста й села, щоб позбавити неприятеля засобів харчування та можливостей перебування. "Російська армія відступала перед Наполеоном спочат­ку згідно з прийнятим планом воєнних дій,— писав історик Довнар-Запольський, - потім відступала, щоб виправити помилки невдалого плану, а в кінці відступала вже без жодного плану".

Так французи, не стрічаючи майже жодного опору з боку ро­сійської армії, зайняли Мінськ, а 17 серпня — Смоленськ. У Біло­русі селяни вітали їх як визволителів і стали відмовлятися від ви­конання панщини своїм поміщикам. Поміщики, здебільша поляки, покликали на допомогу поляків, що йшли з Наполеоном, які за те селян немилосердно покарали. У Смоленську виявилося, що біль­ша частина міста була знищена і сподіваного відпочинку та забез­печення провіантом військ Наполеона не було. Помимо того, що великих боїв не було, сили Наполеона меншали з кожним днем, бо по всіх стратегічно важливих місцевостях треба було залишити гарнізони для утримання порядку та забезпечення лінії постачан­ня. Крім того, багато вояків умирало від хвороб, зокрема у нсфран-цузьких частинах, не маючи належної санітарно-медичної опіки. На цей час бойові сили Наполеона налічували вже не більше 185 тисяч2.

У міжчасі Наполеон по двох днях відпочинку у Смоленську ви­рушив 19 серпня походом на Москву, але тут уже так легко фран­цузам не пішло, бо головне командування над московськими вій­ськами перебував фельдмаршал князь Міхаїл Кутузов, який нама­гався спинити Наполеона. Біля села Бородіно, за ПО км на захід від Москви, 26 серпня дійшло до бою, в якому обидві сторони по­несли жахливі втрати, французи — 58 тисяч війська, а москалі — 44 тисячі. Тут сили Наполеона були поважно надщерблені, бо він не мав можливості поповнювати втрати в людях. Незважаючи на те, він попрямував далі на Москву, оборонити яку в москалів уже не було сили. Наполеон 14 вересня зайняв Москву без бою, але ще того самого дня в Москві запалали у різних місцях вогні, які тривали п'ять днів і, як писав В. Капніст, "пожерли кубло неправ­ди". Внаслідок тих пожеж більшість Москви згоріла. Загинули у вогні й різні харчові припаси міста. Москву Наполеон здобув, але розчарувався, побачивши її спалену. Ще більше він розчарувався, коли двічі намагався безуспішно організувати переговори з царем Олександром І, чи з князем Кутузовим. Обидва відмовлялися всту­пати в будь-які переговори.

Пробувши в Москві більше місяця, 19 жовтня 1812 р. Наполе­он почав відступати в напрямі на Смоленськ. Але відступ був дуже утруднений постійними нападами російських військ на відділи Наполеона, а крім того, дошкулювала рання зима, до якої французь­ка армія не була приготована. У часі відступу французи понесли великі втрати, зокрема 26-29 листопада при переправі через річку Березину коло Борисова у Білорусії. Побачивши повний крах свого плану, Наполеон покинув армію і подався до Парижа. Від Берези­ни недобитки його армії вже не відступали, а тікали, хто куди міг.

У додатку до несприятливих мілітарних, економічних і санітарних умов, наступила жахлива холоднеча. Військо Наполеона гинуло на фронтах, але ще більше від морозу і виснаження. З початком 1813 р. менше як 5 000 французів переправилося через ріку Німан, як орга­нізовані військові частини, де півроку тому з великими планами й надіями йшло на схід чвертьмільйонне військо. З початком січня 1813 р. з великої французької армії залишилося заледве 30 тисяч, з корпусу Макдоналда — 6 тисяч, з корпусу ген. Рейніє — 15 тисяч та 13 тисяч з польсько-литовської армії під командою князя Юзефа Понятовського. Найменше потерпів австрійський корпус, який з Волині відступив до Галичини. Великі втрати у людях понесла й російська армія, які оцінено в 210 тисяч людей.

Не менш важливим чинником була зміна ставлення населення до французів, які, не маючи добре наладнаного власного поста­чання, на шляху свого походу грабували і плюндрували все, що по­пало під руки. Через те початкові симпатії білоруського і росій­ського населення скоро перемінилися у ненависть, і не тільки мі­ста, але й села стали поборювати французьких грабіжників та їхніх союзників.