УЧАСТЬ УКРАЇНИ В ПІВНІЧНІЙ ВІЙНІ. МІЖНАРОДНЕ ЗНАЧЕННЯ БИТВИ ПІД ПОЛТАВОЮ

Ще в XIX ст. депутат Установчих зборів Франції Казимір Т. Делямар писав: «Ціла Європа була перемо­жена з Карлом XII під Полтавою. На другий день після цієї перемоги... москалі вперше вдерлися в Європу, за­хоплюючи Малу Росію. Ця перемога являється для них такою важливою, що ще й сьогодні святкується її річни­ця, тоді коли інші перемоги вже давно забулися. І те­пер ще русини, названі малоросами, не називають руськи­ми москалів, вони добиваються своєї незалежності, і петербурзький уряд вважає їх своїми ворогами, страш­нішими від поляків... У дійсності, історія не повинна забувати, що перед Петром І ті, кого ми сьогодні нази­ваємо рутенцями, називалися русинами, а їх край — Руссю, а ті, кого ми називаємо росіянами, називалися москалями, а їх батьківщина — Московщиною...я («Європейський народ, забутий історією». Прохання-зверненн. до Сенату. Часопис «Батьківщина»).

Аргентинський учений Енріке Мартінес Бодо в стат­ті «Комунізм звеличує бойовий успіх царя Петра» за­значив, з якою пишністю святкували в Радянському Союзі 250-річчя перемоги під Полтавою. «Якими ж мо­тивами керуються володарі Москви у святкуванні пе­ремоги, що її отримав один із царів, цебто один із гли­таїв народу, проти яких виступав і боровся комунізм? Вони кажуть, що це була перемога над зрадником і чу­жоземним народом».

Взагалі ж, битва під Полтавою, яка відбулася 27 червня 1709р., в зарубіжній історіографії розглядається, як війна між Швецією і Росією. Україні місця в цих дослідженнях майже не відводиться, хоча найбільш тра­гічними наслідки цієї битви були саме для України.

Едвард Шепперд Крізі в своїй роботі «П'ятнадцять вирішальних світових битв» пише, що перемога Росії над Швецією під Полтавою набула першорядного зна­чення в світі в силу того, що цим фактом заперечено, а що встановлено. Жеребом гри під Полтавою була Європа - Якщо б там було переможено Петра, — про­довжує автор, — тоді найбільша в сучасному світові імперія, повторюючи за Вольтером, потонула б у тому ж хаосі, з якого вона нещодавно виринула.

Карл XII був в Україні дев'ять місяців. За цей час він зробив рейд на Слобожанщину, але вся його кам­панія і весь рух гетьманських військ були схожі на гру в піжмурки. Як тільки шведи і козаки починали наступати, російські війська відступали. При цьому цар Петро провів велику пропагандистську роботу, пов'язану з жорстоким переслідуванням прихиль­ників гетьмана, арештами і ув'язненнями сімей ко­зацької старшини. У Лебедині, де була царська став­ка, воєнний суд закатував багато тисяч українців, від простих селян і козаків до старшини, міщан і навіть духовенства. У Глухові цар наказав обрати нового геть­мана. Козакам, що зібралися для цього, виразно було вказано на стародубського полковника Івана Скоро­падського. А те, що він був приятелем і прихильни­ком Мазепи, свого законного гетьмана, тільки підкрес­лювало атмосферу терору і сваволі. Ефект цей був величезний. Населення дійсно було залякано і дійсно треба було великої свідомості і мужності, щоб зали­шитись вірним старому гетьманові, як залишилися йому вірними найвищі генеральні старшини, біля 5 тис. козаків і 15 тис. запорожців із своїм кошовим отама­ном Костею Гордієнком, які прибули до гетьмана до Малих Будищ 27 березня 1709 р.

З 9-ти вже названих місяців 8 йшла безперервна війна у всій Лівобережній Україні. Війна виснажила і стомила як українців, так і шведів, особливо українців, примушених проявляти не тільки героїзм і витрим­ку, а й забезпечувати харчуванням шведів, а також боротись проти своїх же людей в лавах російської армії.