Нація

Нація (від лат. natio — народ, плем'я) — історична спільність людей, що складається в процесі формування певних характерних її ознак. Існує багато визначень цього поняття, що Грунтуються на певній більшій чи меншій сукупності його ознак. їх можна поділити на культурологічні, психологічні, етнологічні, історикоекономічні та політологічні.

Початок культурологічної теорії нації було закладено працями німецького філософапросвітителя XVIII ст. Й. Гердера, який наголошував на своєрідності духовної культури різних народів, зокрема південнослов'янських, поезію яких високо цінував. Цей напрям був розвинений у працях одного з ідеологів австромарксизму К. Реннера, який визначав націю як «союз осіб, які однаково розмовляють», «культурний союз».

Психологічну теорію нації обгрунтували французький учений XIX ст. Ж. Е. Ренан, який твердив, що «нація — це душа, духовний принцип», та О. Бауер, який вважав, що нація — сукупність людей, «спільністю долі згуртованих у спільність характеру». Представники етнологічної теорії нації зосереджуються тільки на етнічних ознаках: спільності походження, національній самосвідомості тощо.

Історико економічну теорію нації обгрунтував відомий ідеолог марксизму К. Каутський, який підкреслював велике значення економічного чинника при виникненні нації. Чинниками, що зумовлювали процес формування нації., він вважав також територію, географічне положення та військове становище, транспорт і особливо мову, недооцінюючи при цьому національну самосвідомість. Сучасну націю Каутський розглядав як продукт економічної необхідності та різних чинників, що виникли на грунті капіталістичного способу виробництва. Нація, на його думку, становить постійно змінюване суспільне відношення; за різних умов вона становить дещо вельми різноманітне; вона ніби якийсь Протей, який вислизає між пальцями, коли ми хочемо його схопити, та все ж завжди залишається, справляючи на нас потужний вплив.

На підставі положень К. Каутського і певною мірою О. Бауера Й. Сталін у 1913 р. визначив націю як усталену спільність людей, яка склалася історично, виникла на базі спільності мови, території, економічного життя й психічного складу, що виявляється в спільності культури, наголосивши, що лише наявність усіх ознак, взятих разом, дає нам нація. Сталінська теорія Нації, що мала догматичний і метафізичний характер, стала єдиною, яку визнавали в колишньому СРСР.

На сьогодні існують дві політологічні теорії нації: нація-держава (французька модель) та держава-нація (американська модель). Перша модель пояснює існування єдиної політичної спільноти переважно спільним етнічним походженням громадян певної держави, друга, навпаки, пояснює формування нової етнічної спільноти на основі існуючої політичної єдності.

Беручи до уваги динамічний характер нації, не можна дати її визначення, яке залишалося б правильним раз і назавжди. Через це останнім часом з'явилися нові спроби тлумачення нації, які критично враховують уже існуючі і прагнуть врахувати їх недоліки. Одне з найбільш вдалих визначень нації у пострадянській науковій літературі належить Ф. Горовському, О. Картунову та Ю. Римаренку: нація — це «етносоціальна (і не завжди кровнородинна) спільність зі сформованою усталеною самосвідомістю своєї ідентичності (спільність історичної долі, психології й характеру, прихильність національним матеріальним та духовним цінностям, національній символіці, національноекологічні почуття тощо), а також (головним чином на етапі формування) територіальномовною та економічною єдністю, яка в подальшому під впливом інтеграційних та міграційних процесів виявляє себе неоднозначно, нерідко втрачаючи своє визначальне значення, хоча аж ніяк не зникає» («Етнонаціональний розвиток України: терміни, визначення, персонали». — К., 1993).

загрузка...