Данина

Данина - натуральний або грошовий податок із підкорених племен і народів. У Київській державі - найдавніша форма податку, що регулярно збирався з підданих східнослов'янських та південнослов'янських племен. Відповідно до історичних передумов данина була або воєнною контрибуцією, або прямим державним податком, чи феодальною рентою. Князь стягував данину шляхом «полюддя», об'їжджаючи свої землі. У 974 р. княгиня Ольга встановила постійні пункти збирання данини та призначила збирачів. Відтоді данина стала постійним державним податком, що його сплачували спершу продуктами сільського господарства або промислів, а пізніше грошима. Одиницею оподаткування в княжу добу були дим - двір, рало, тобто хліборобська одиниця - родина. У XIII ст. монголотатари після перепису населення встановили нову одиницю оподаткування - від душі. Особи, які були зобов'язані сплачувати данину, називалися данськими людьми або данниками, їх вписували в данські книги за волостями.

Данина ханові Золотої Орди збиралась як контрибуція, а місцевим князям - як державний податок; сплачувалася грошима або натурою (хліб, мед, худоба, хутро білки або куниці). За литовськоруської доби данина платили князям і великим князям, а з XV ст. - землевласникам. Крім грошової і натуральної населення відбувало трудову повинність. Із посиленням феодальнокріпосницького гніту на українських землях у XVI-XIX ст. данина набувала характеру натуральних і грошових повинностей, які, крім панщини, виконували кріпакиселяни та міщани, вона надходила до царської скарбниці, у гетьманську адміністрацію та самоврядувальні органи.