Стосунки хазарії з сусідніми державами

Хазарія була торговельною імперією. Арабські мандрівники писали, що хазари нічого не виробляють і нічого не вивозять з країни, окрім риб'ячого клею. Транзитна торгівля купців-іудеїв була основним джерелом фінансування бюджету каганату. Тому в Хазарії існувала вимушена відносна віротерпимість.

У купецькій імперії, якою була Хазарія, торговельні шляхи були нервами державного організму. Караванні шляхи зв'язували каганат як з Азією, так і з Європою. Один шлях вів у Хазарію з Багдаду через Кавказ.

Другий — через Мерв, Бухару, плоскогір'я Устюрт, через Яїк, вздовж Волги в Булгар і далі.

Проте розпад Арабського халіфату призвів до втрати хазарськими купцями зручного караванного шляху з Багдада в Ітіль. Іудейським купцям прийшлось воювати за них з мусульманами-шиїтами. Знову потрібні були воїни-найманці. Найкраще для цього підходили варяги-язичники. Хазарський цар найняв кн. Олега з дружиною. Він пообіцяв їм за це поділ Східної Європи і підтримку за знищення Руської держави і кн. Аскольда.

Ще в середині IX ст. хазари домовлялися з варягами про поділ Східної Європи, а в X ст. каганат сам захопив її майже всю. Бувші данники Хазарії — в'ятичі, радимичі, сіверяни та інші слов'янські племена вже були включені до складу каганату. Рубіж ІХ-Х століть був вершиною могутності Хазарії і часом смертельної небезпеки для племен Східної Європи.

Олег оволодів у 8S2 р. Смоленськом і Києвом, а потім підкорив собі сіверян і радимичів, які були данниками Хазарії. Правда, це мало узгоджується з союзницькими стосунками хазар і Олега.

Купецька організація рахдонітів (з перської — тих, що знають дороги) з центром у столиці Хазарії м. Ітіль стала гегемоном Східної Європи. А ізольоване Руське князівство стало васалом Хазарії. Відсутність у «Повісті минулих літ» Нестора-літописця опису подвигів кн. Олега свідчить, що в останні роки свого княжіння він не перемагав.

Більш того, на початку X ст. руський флот воює на Каспії проти ворогів хазарського царя. Це була типова для того часу «данина кров'ю». Слов'яни під командою варягів билися і помирали за торговельні шляхи купців-рахдонітів.

Це тільки зайвий раз свідчить про те, що слов'янські племена в той час знаходилися під культурним впливом Сходу і в економічній і політичній залежності від Хазарії. Наявність скарбів арабських монет-диргемів на території Русі вказує не тільки на те, що наші предки активно торгували з Азією, а й на те, що цими грошима з ними розраховувалися хазари за послуги слов'янських воїнів.

Особливо активно хазари використовували дружину кн. Олега. Тому причин для славослов'я Олега у літописців не було.

Платили ж хазари за це грошима. Оскільки своєї монети у них не було, то вони використовували арабські диргеми. Учені відділу нумізматики Ермітажу вважають, що воротами, через які вливався основний потік срібних монет, була держава волзьких болгар. Відомі пудові скарби з багатьох тисяч монет. На протязі ІХ-Х століть відбувався їхній безперервний приток на Русь. Це вказує на її включення в економічну систему Хазарії і є платнею за воєнні послуги, що здійснювалися за рахунок життя воїнів-слов'ян. Недарма російський історик С. М. Соловйов вважав кн. Олега не стільки хоробрим воїном, скільки хитрим політиком і збирачем данини з беззахисних слов'янських племен. У «Повісті минулих літ» Нестор згадує, що кн. Олег у 907 році прибив «щит на воротах Царьгоро-да», хоч насправді це зробив кн. Аскольд у 860 p., ледве не захопивши Константинополь.

У першій половині X ст. у війну з Хазарією вступає Візантія, а потім і Київська Русь. Кн. Ігор узяв приступом Керч, а його воєвода Свенельд підкорив союзників каганату плем'я уличів у пониззі Дністра і Південного Бугу і обклав їх даниною. Отже, воєвода Свенельд з дружиною мав на прокорм данину з древлян і уличів. Дружина Ігора вважала, що це для нього занадто багато. Кн. Ігору доводилось платити данину хазарам і годувати дружину. Тому київський князь відкуповувався від хазарського царя тим, що приймав участь у його походах. Ігор йде походом на Древлянсь-ку землю, щоб зібрати данину, яка належала Свенель-ду, та воєвода вступає у зіткнення з князем. Свенель-ду допомогали древляни. У цьому зіткненні кн. Ігор був убитий Мстиславом Лютим, сином Свенельда. Таке тлумачення дивної смерті кн. Ігора дав академік О. О. Шахматов.

У офіційному відношенні Візантія по-старому високо цінувала Хазарію і кагана. Формула дипломатичного звернення до останнього була такою: «В ім'я Отця і Сина і Святого Духа, єдиного істинного Бога, Константин і Роман, вірні в Бозі римські імператори, наиблагороднішому і славнійшому кагану Хазарії» — і до документа чіплялась печать вартістю у 3 золотих соліда.

Руському ж князю в той же час писали: «Грамота Константина і Романа, христолюбивих імператорів римських, до архонта Русі», а до грамоти чіплялась печать вартістю всього лише в 2 соліда. З цього видно, що Хазарія користувалась у Візантії високою шаною, та все ж таки це становище каганату у X ст. збереглося, головним чином, завдяки традиції. Бо втративши владу над Причорноморськими степами, хазари втратили своє попереднє значення і для Візантії. Імперія вже не бачила необхідності підтримувати дружні стосунки з хазарами і терпіти їх владу над старими грецькими володіннями в Криму.

Після завоювання Волзької Болгарії хазари запанували на Нижній Волзі, на Дону, на Північному Кавказі. Проте арабський полководець Мерван на чолі 150-тисячного війська легко перейшов Кавказ і напав на Хазарський каганат. Він захопив міста Семендер і Дайду, а потім пройшов на «Слов'янську ріку» — Нижній Дон — і взяв там у полон 20 тисяч сімей слов'ян-землеробів.

Однак і слов'яни у VII-IX століттях, мешкаючи в східній частині хазарських земель, у Приазов'ї, брали участь разом з хазарами у воєнних походах, або наймались на службу до каганів. Після закінчення війн з арабами змінився напрямок хазарської експансії. У поле їх зору потрапили слов'янські племена: поляни, сіверяни, в'ятичі. Хазари обіклали їх даниною. У нашому літописі про це згадує Нестор: «А хазари брали з полян, і з сіверян, і з в'ятичів по срібній мопеті і по вевериці з диму».

Поляни досить швидко звільнилися від податків, про що в «Повісті минулих літ» теж говориться: «Поляни пригноблювалися древлянами та іншими навколишніми людьми. І знайшли їх хазари, що сиділи на горах цих і лісах, і сказали: «Платіть нам данину». Поляни, порадившись, дали від диму по мечу. Хазари віднесли їх до свого князя. І сказали старці хазарські: «Не добра це данина, княже: ми здобули ЇЇ зброєю, гострою тільки з одного боку, тобто шаблями, а в них зброя обоюдогостра, тобто мечі: стануть вони коли-небудь збирати данину з нас і з інших земель».

У 839 р. посли руського князя побували в імператора франків Людовіка Благочестивого. На початку IX ст. військо русів воювало в Криму «від Сурожа до Корчева», тобто від Судака до Керчі. У той же час руси здійснили похід на південне узбережжя Чорного моря. Як повідомляє арабський письменник Ібн Хордадбех у «Книзі шляхів і царів», «плем'я із слов'ян* плавало через Керченську протоку в Азовське море.

Вторгнення мадяр, а особливо печенігів, принесло вельми суттєву шкоду політичній цілісності і могутності Хазарії. Степи Північного Причорномор'я вийшли з-під влади хазар і з внутрішньої хазарської території перетворилися у грізну і небезпечну периферію.

Кочові орди, які їх зайняли, відокремили від хазар Середнє Подніпров'я, і там виникла і стала розвиватися незалежна від хазар і ворожа їм Руська держава.

Ф. І. Успенський у роботі «Русь и Византия в X веке».— Одесса., 1888, писав, що в окружному посланні патріарха Фотія до єпископів знайшло свій вислів те сильне враження, яке справляли виступи Русі проти Візантії і неприхована радість від того, що Русь все-таки вдалося охрестити: «Не тільки болгари обернулися до християнства, але також і той горезвісний народ, який усіх переважає грубістю і звірством, тобто так звана Русь. Цей народ, поневоливши сусідні племена і через це занадто загордившись, підняв руку і на Ромейську імперію.

Але тепер він змінив еллінську безбожну віру на чисте християнське вчення, вступивши в число відданих нам і друзів».

В середині X ст. Хазарія перестала бути помітною політичною силою у Східній Європі. Правда, деякі володіння каганат все-таки зберіг, хоч східноприазовські степи були зайняті печенігами, таманські і східно-кримські порти — Таматарха (Тмутаракань), Фанаго-рія, Керч та ін. все ще перебували під владою хазарів. Каганат з останніх сил намагався утримати їх, оскільки через ці морські порти здійснювався зв'язок держави з багатими країнами Передньої Азії і Візантією. Економіка каганату опиралась тепер тільки на широкі міжнародні торговельні зв'язки, які встановилися у нього з близькими і далекими народами і державами в попередні часи. Велику роль відігравала при цьому транзитна торгівля, а то й спекулятивна перепродажа. Хазарія перетворювалась у типову паразитичну державу, її правителі трималися на подачках торгового капіталу. А купців влаштовувала влада, яка організовувала захист їх інтересів, захист торгових міст, в яких зосереджувалось все економічне життя каганату.

Змінився і характер ремесла в цих містах. Самобутнє мистецтво загинуло, ремісники вже не створювали художніх творів. Місце ремісників-одинаків зайняли великі майстерні, в яких виготовлялись речі для масового продажу.

Велика держава з міцною економічною базою, яскравою культурою, сильною владою, яка змогла згуртувати навколо себе різноетнічні народи, розпалась. Від неї залишилось маленьке паразитичне ханство, що гальмувало розвиток економіки в сусідніх державах, заважало їх торгівлі зі Сходом. Досить було невеликого поштовху, щоб воно щезло з лиця землі.