Бенефіцій

Бенефіцій (від лат. beneficium — благодіяння) — 1. У Стародавньому Римі — податкові пільги, привілеї, встановлювані для окремих осіб.

2. У Західній Європі раннього середньовіччя — одна з форм земельної власності, отримуваної від короля чи великого земельного власника за виконання певних обов'язків — придворних, адміністративних, найчастіше — кінної військової служби; звідси під бенефіцієм, як правило, розуміють військове (лицарське) умовне земельне держання. Бенефіцій надавали у довічне користування. Невиконання умов одержувачем бенефіція спричиняло ліквідацію цього привілею власником землі. У разі смерті одержувача бенефіцій або передавали його спадкоємцям, або повертали власникові. Поступово бенефіцій було перетворено з довічного на спадкове умовне лицарське держання — феод (лен).