Державний, адміністративний та суспільний устрій гетьманщини

Лівобережна Україна у складі Московської держави мала широкі права автономії і власну адміністрацію. На чолі української козацької держави стояв гетьман, якого обирала рада і затверджував цар. Тому Лівобережжя ще називають Гетьманщиною. Формально влада належала Генеральній військовій козацькій раді. Але фактично адміністративну, військову і судову владу зосередив у своїх руках гетьман.

В управлінні Україною він спирався на допомогу генеральної старшини - писаря, судді, підскарбія, обозного, осавула, а також Генеральної військової канцелярії і Генерального військового суду. Зберігалося козацьке військо у складі 50 тис. осіб. Діяло власне судочинство - генеральний, полкові, сотенні та міські суди.

Територія Гетьманщини поділялася на 10 полків: Київський, Стародубський, Чернігівський, Ніжинський, Прилуцький, Переяславський, Лубенський, Гадяцький, Миргородський і Полтавський, які іменувалися за назвою полкового міста. Полками управляла полкова старшина (обозний, суддя, хорунжий, писар, осавул) на чолі з полковником. Полки поділялися на сотні, очолювані сотенною старшиною.

Для управління Україною у Москві 1663 р. утворили Малоросійський приказ, урядовці і воєводи якого знаходилися у великих українських містах.

Основними соціальними групами країни були козаки, селяни, міщани та духовенство. Соціальний гніт не був знищений. На зміну шляхті прийшли українські землевласники - козацька старшина, православнацерква. Вони не наважилися відновити старий лад відразу. Проте поступово наступ на права селян - посполитих - посилювався. Землю старшині роздавали гетьмани указами - універсалами, а селян зобов'язували платити податки до військової скарбниці, працювати на старшину у гарячу пору оранки, сівби та жнив. Але селян не можна було без суду карати, продавати, убивати, як це робила польська шляхта. Панщини та кріпаччини у старому її вигляді не існувало.

Царські пожалування земель з населенням старшині доповнювалися гетьманськими роздачами вільних земель. Селяни зі своїми Ґрунтами потрапляли під владу нового "пана". Крім того, старшина скуповувала і захоплювала селянські і козацькі наділи, оголошувала їх своїми, а селян - залежними людьми.

На початку XVIII ст. I. Іван Мазепа універсалом відновив дводенну панщину на Лівобережжі. Посполитих зобов'язали платити землевласнику чинш - натуральний і грошовий. Запроваджувалися закони, які забороняли селянам переходити із села в село.

Козацькі родини, які переселялися в Гетьманщину з Правобережжя, часто не знаходили вільних земель і селилися на землях старшини і ставали її підданими. Царський уряд видавав дарчі грамоти, в яких прирівнював окремих старшин до російських поміщиків-дворян. Відтак розпочалося випрошування таких грамот, пошук у старих законах і документах прав на привілеї. Старшинські родини почали доводити свій "благородний" родовід та оформляти шляхетське звання. Старшина заговорила про підданські обов'язки людей, які жили на її землях. Так відбувалося узалежнення селян та козаків, знову заводилися кріпацькі порядки.

На початку XVIII ст. деякі козаки перетворилися у прошарок під-помічників, які працювали нарівні з простими селянами, але змушені були споряджати до війська заможних виборних козаків. Козаки, які не потрапили до реєстрів, переводились на становище державних селян і платили податки.

Міщани вважалися особисто вільними. Багато міст мали самоврядування - магістрат, куди здебільшого входили багаті купці, ремісники, промисловці. Вони обирали бургомістра і війта. Ремісники об'єднувалися за спеціальностями у цехи. Державні або приватні міста управлялися ратушами. Духовенство традиційно поділялося на біле і чорне і теж входило до категорії землевласників.

Історико-правова подія: 1663 р. - створення для управління Україною Малоросійського приказу.