Кіммерійці

Кімері́йці (грец. κιμμέριοι) — назва іраномовних племен , які жили на території Північного Причорномор'я в X — VII століттях до н.е. і мандрували через Кавказ до Малої Азії.

Зміст:
1. Перші відомості про кіммерійців.
2. Кіммерійці - творці першої кочової культури регіону.
3. Війни в житі кіммерійців.
4. Матеріальна культура, господарство, побут, мистецтво.
5. Суспільна організація.
6. Історична доля.

1. Перші відомості про кіммерійців. Першим етнічним утворенням на території України, про яке залишилася згадка в писемних джерелах, південними сусідами праслов'ян в IX - перший половині VII ст. до н. е. були кіммерійці Вперше вони згадуються в «Одисеї» Гомера в VIII ст. до н. е. та «Історії» Геродота (V ст. до н. е.), а під ім'ям «гамірра» в ассирійських текстах VIII-VII ст. до н. е. Іраномовні племена кіммерійців займали велику територію між Доном та Дністром, а також Кримський і Таманський півострова.

2. Кіммерійці - творці першої кочової культури регіону. Кіммерійці були нащадками племен зрубної культури. Вони були першим народом, який уповні пристосувався до природних умов східноєвропейських степів та завдяки кочовому способу виробництва максимально використовував наявні тут багаті пасовиська. Кіммерійці створили першу власне кочову культуру в цьому регіоні. Основою їхнього господарства було кочове скотарство, провідна роль у якому належала конярству, що забезпечувало «засобами пересування» кіммерійських воїнів і пастухів.

3. Війни в житі кіммерійців. Велику роль у житті кіммерійців відігравали війни. Близько середини VIII ст. до н. е. вони взяли участь у знищенні Фрігійського царства, що знаходилось у центрі сучасної Анатолії, а в середині VII ст. до н. е. вони оволоділи столицею Лідійського царства Сарди, яке існувало в ті часи у західній частині Малої Азії. Кіммерійці також воювали з Урарту й Ассирією. Походи в далекі країни Передньої та Малої Азії відкривали кочовикам широкі можливості для здобуття продуктів землеробства і ремесла. Окремі речі передньоазійського виробництва цього часу знайдено і в Україні.

Панівне становище серед кіммерійців посідали кінні воїни. Вони були озброєні луком, кинджалом, мечем, кам'яним або бронзовим молотком. У ближньому бою кіммерійці застосовували мечі, повністю виготовлені із заліза або споряджені бронзовими руків'ями.

4. Матеріальна культура, господарство, побут, мистецтво. Матеріальна культура, господарство і побут кіммерійців відомі головним чином за похованнями, яких нараховується близько сотні. Ведучи кочовий спосіб життя, кіммерійці не залишили довготривалих поселень. Над своїми похованнями вони часто ставили кам'яні стели. Кіммерійці виробляли як просте крицеве залізо, так і високо вуглецеву сталь, а ковалі добре володіли основними прийомами своєї професії. У широкому вжитку були бронзові, рідше золоті та скляні прикраси, глиняний і металевий посуд.

Мистецтво кіммерійців мало ужитковий характер. Гарними орнаментами (комбінуванням спіралей, ромбів, квадратів) вони прикрашали руків'я кинджалів, деталі вуздечок, посуд. Виробляли й скульптури-статуї, що зображували воїнів.

5.  Суспільна організація. У своєму суспільному розвитку кіммерійці переживали процес виділення військової знаті - вождів, яких Геродот називав царями. Вони часто скликали зібрання воїнів, ради старійшин, союзні племінні ради. Однак утворити повноцінну державу їм так і не вдалося.

6.  Історична доля. У другій половині VII ст. до н. е. могутня хвиля численних скіфських племен витиснула кіммерійців із Причорномор'я. Частина з них оселилася в Південному Причорномор'ї, частина мігрувала на Близький Схід. Історики вважають, що певна частина кіммерійців залишилася в Криму під назвою таврів. Деякі кіммерійські племена, очевидно були асимільовані скіфами.