Главная Історія Первісна доба Проблеми етногенезу слов'янства

Проблеми етногенезу слов'янства

Слов'яни - велика група європейських народів, об'єднаних близькістю мов і спільним походженням. Слов'янські мови належать до індоєвропейської мовної спільноти. У наш час у територіальному, історичному та мовному відношенні поділяються на:

  • східних (українці, росіяни, білоруси);
  • західних (поляки, чехи, словаки, лужичани);
  • південних (болгари, македонці, хорвати, словенці, чорногорці, серби).

Питання про походження слов'ян дотепер залишається дискусійним. Найбільш поширеною на сьогодні є думка про те, що формування слов'ян як окремої етнічної спільноти та їхньої культури відбувалося в кілька етапів.

1. Передслов'янський етап охоплює другу половину II— I тис. до н. е. Тоді в Центральній і Східній Європі сформувалось декілька споріднених археологічних культур, у яких існував ряд елементів, що пізніше (стали характерними для культури слов'ян. Першою з цих культур треба назвати тшинецько-комарівську етнічну спільноту, яка, на думку багатьох дослідників, була праслов’янською - попередницею східних і західних слов'ян.

3 I тис. до н. е. посилюється різниця між західною і східною половинами праслов'янського світу:

  • захід втягується у зв'язки із кельтським світом (лужицька культура);
  • схід продовжує тяжіти до кіммерійсько-скіфського та фракійсько-го світу (чорноліська культура).

Чорноліська культура утворилася в східній частині сучасної слов'янської території на початку залізного віку і межувала з кіммерійцями, а Потім кочовими скіфами.

У VI—IV ст. до н. е., за даними грецького-історика Геродота, у східній частині сучасної слов'янської території досить високого рівня розвитку досягли скіфи-землероби, які експортували хліб із Середнього Подніпров'я через Ольвію до країн Середземномор'я. Поєднання археологічних і лінгвістичних даних, на думку деяких учених, дає підстави віднести і геродотівських скіфів-землеробів до праслов'ян.

2. Давньослов'янський етап пов'язаний з тим, що в останні століття I тис. до н. е. і в перші століття нашої ери ми вже бачимо виразні археологічні культури давніх слов'ян, у тому числі і предків українського народу. Близько II ст. до н. е. під тиском сарматів відбувся частковий відхід лісостепового населення з півдня на північ і колонізація ним лісової зони м межиріччях Десни, Сейму і Сожу. Це призвело до виникненняз аруби-нецької культури, яку дослідники визнають як безперечно слов'янську.

Зарубинецька культура швидко перетворилася в своїй південній частині у незрівнянно вищу черняхівську культуру - ІІ-V ст. Цього часу дуже пожвавилися торгівельні зв'язки українських земель з Римом. Своє існування черняхівська культура припинила, мабуть, внаслідок вторгнення гунів, однак мала на них досить сильний вплив.

Велике значення для вивчення історії давньослов'янського етапу належить письмовим джерелам, зокрема творам римських авторів кінця  I ст. Плінія Старшого, Тацита, Птоломея, які знали слов'ян під назвою венедів (їх також називали венети, венди, вінди). Римські автори повідомляли, що венеди жили на рубежі нашої ери між р. Одрою і Дніпром та біля Карпат. Вони займалися землеробством,. осілим скотарством, мисливством і рибальством, мали торговельні зв'язки з іншими племенами. У III ст. вони вели війни з Римською імперією. Багато істориків до-гримуються точки зору, що венеди стали спільною етнічною основою для формування західних і східних слов'ян.

Більш конкретні відомості про слов'ян подав готський історик Йордан, який вперше зробив спробу уточнити місце розселення різних частин слов'янства. У цей період відомості про слов'ян залишає і візантійський історик Прокопій Кесарійський. Ці автори ділили венедів на дві частини:

західну - склавени (словіни, словени);

східні — анти.

Склавени Анти
Склавени займали територію між Дністром на сході, та, імовірно, басейном Тиси на заході. Ця територія накладається на ареал археологічної культури празької кераміки і включає в себе Чехію, Моравію, Словаччину, Угорщину, Румунію, більшу частину Молдови, правобережну лісостепову частину України та українське Полісся, частину Сербії (Воєводину), можливо, частини Хорватії, Словенії та Австрії. Склавинам належить головна заслуга у колонізації слов'янами Балканського півострова наприкінці VI - першої половині VII ст. Анти - назва східнослов'янських племен III-VII ст. Вони займали територію між Дністром, Дніпром і на схід від Дніпра. Основні відомості про антів містяться у працях візантійського історика Прокопія Кесарійського і готського історика Йордана. Анти заснували перше слов'янське державницьке об'єднання - Антське царство (IV-VII ст.). Вони мали спадкову царську владу. Головним заняттям антів було землеробство, яке досягло досить високого рівня. Дехто 3 істориків вважає антів прямими предками українців.

Слов'яни займалися землеробством, скотарством, ремеслами, жили сусідськими общинами. Серед них були поширені язичеські вірування. Писемні й археологічні матеріали засвідчують, що у VI-VII н. е. у слов'ян відбувся розпад первіснообщинних відносин.

Подальша еволюція суспільних відносин спричинила розгалуження кожної з трьох мовно-етнічних груп слов'ян, утворення великих споріднених між собою племінних союзів, до об'єднання останніх в окремі народи і виникнення у них (не у всіх) своїх держав. Особливим у цьому відношенні було IX ст., коли з'явилися Моравська, Польська, Сербська, Хорватська, Київська держави. Важливу роль у цьому процесі відіграло прийняття слов'янськими народами християнства, яке загалом припало на ІХ-Х ст.

загрузка...