КОНСТИТУЦІЙНИЙ ПРОЦЕС. НОВА КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ

Слово «конституція» латинського походження (від лат. «constitutio» — установлення). Термін «консти­туція» вживали ще в період рабовласництва і феода­лізму. У Стародавньому Римі :аме так називали по­станови імператора. В епоху буржуазних революцій XVIII ст. конституція відіграє роль основного право­вого акту держави, що визначає основи його політич­ного і економічного ладу. Першими конституціями в сучасному розумінні цього слова, прийнятими і вве­деними в дію, були конституції США (1787 p.), Польщі і Франції (1891 p.).

Нині конституцією прийнято називати Основний Закон держави, який приймають згідно з особливим порядком. Вона має найвищу юридичну силу, є осно­вою для розробки законів і нормативно-правових актів.

Як правило, для конституції характерна підвищена стабільність, зміни до неї вносяться згідно з особли­вою процедурою. Держава забезпечує підвищений юри­дичний захист конституції. У цьому полягає особливість її статусу.

Після проголошення незалежності України 24 сер­пня 1991 р. постало питання про конституційні заса­ди нової держави.

Згідно з Законом України «Про правонаступництво країни» «до ухвалення нової Кон­ституції України на території України діє Конститу­ція (Основний Закон) Української РСР».

Наступні роки в конституційному процесі були складними. До старої Конституції внесено сотні до­повнень і поправок, дію окремих її розділів було зу­пинено, з'явилися нові розділи і положення — про Президента, Автономну Республіку Крим, Конститу­ційний суд тощо. Проте це були тимчасові заходи, що мали значною мірою «косметичний характер». На по­рядку денному постало питання про розробку і прий­няття нової Конституції нашої держави.

У 1992 р. було сформовано перший склад Консти­туційної комісії, яку очолили Голова Верховної Ради України І. Плющ і Президент України Л. Кравчук. У розробці проекту Конституції активну участь бра­ли вчені-правники, практичні працівники правоохорон­них органів, суду, народні депутати. У липні 1992 р. проект Конституції було винесено на всенародне об­говорення, але подальший процес її прийняття за­гальмувався внаслідок політичних суперечок і бороть­би за владу. Лише після обрання нового складу Вер­ховної Ради і Президента України у 1994 р. консти­туційний процес поновився. Конституційну комісію було переформовано, її очолили нові керівники дер­жави — О. Мороз і Л. Кучма.

11 березня 1996 р. Конституційна комісія схвалила проект Конституції і передала його на розгляд Верхов­ної Ради. 24 квітня Верховна Рада прийняла проект за основу. 5 травня 1996 р. було створено Тимчасову спец­іальну комісію Верховної Ради України з доопрацювання проекту Конституції, до якої увійшли пред­ставники всіх депутатських фракцій і груп.

У червні комісія закінчила свою надзвичайно складну роботу — адже до проекту було подано понад 5000 змін і допов­нень — і передала для першого читання у Верховну Раду доопрацьований варіант. Розпочалася копітка ро­бота щодо обговорення найважливішого нормативно-правового акту держави. Але політичні суперечки за­важали плідній роботі — до 26 червня Верховна Рада не ухвалила жодного розділу Конституції. Вважаючи неприпустимим затягування конституційного проце­су, 26 червня Президент України підписав Указ, яким призначив на вересень 1996 р. Всеукраїнський рефе­рендум з питань затвердження нової Конституції. 27 червня Верховна Рада відновила роботу з розгляду Кон­ституції, змінивши технологію цього процесу. Було ство­рено робочі групи з найболючіших питань — власності, символіки, організації влади тощо.

О 9.30 ранку 28 червня 1996 р. нову Конституцію України було прийнято. Україна — єдина держава на пострадянському просторі, яка парламентським шляхом отримала свою нову демократичну Кон­ституцію.