Арії (індоєвропейці) та інші стародавні народи у Східній Європі

В той час, коли людство перейшло до вживання бронзи (II тис. до н. е.), воно вже поділялося на великі культурні спільноти – мовні групи. Серед них назвемо ті, з якими у більшій чи меншій мірі пов’язана історія нашої країни: індоєвропейці (арії), угро-фіни, тюрки.

Як вважає більшість українських вчених, саме Україна стала прабатьківщиною стародавніх індоєвропейців (аріїв). Звідси, від краю льодового панциря, вони великими потоками протягом тисячоліть рухалися по планеті – дійшли до Середньої Азії, Тибету, Індії, Ірану. Вони передавали місцевим тубільним народам свою культуру землеробства, мову, в тому числі писемну – санскрит. Ця мова лежить в основі мови слов’янських, германських народів, персів, таджиків, та ін.

Прабатьківщиною угро-фінських народів була територія навколо Аральського моря. Згодом ці народи пішли на північ, поселились на захід від Урала, на берегах Волги. А пізніше одна частина з них мад’яри, пересуваючись на Захід, зайняла область Паннонію біля Дунаю (сучасна Угорщина), а друга частина вийшла до берегів Балтійського й Білого морів (фіни, естонці, карели).

Слов’яни є автохтонним європейським народом. Очевидно, прабатьківщиною слов’ян була територія між Дніпром, Карпатами і Віслою, але, можливо, що в різні періоди “прабатьківщина” змінювала свою конфігурацію, пересувалась, то на схід, то на південь. Щодо етнічного коріння слов’ян, то більше всього їх виникнення, так само, як і германців й багатьох інших народів, пов’язано з асиміляцією аріями тубільного населення. Сусідами протослов’ян на північному заході були предки балтійських племен (латиських і литовських), на південному заході – даки, фракійці (предки молдаван і румунів), на південному сході і на південь – протоіранські (скіфські) племена.

Отже, характерними ознаками суспільного ладу цього періоду були: значні міграції населення; посилення торгівельних зв’язків; становлення приватної власності; поступова майнова диференціація суспільства; перетворення сім’ї на господарську одиницю; витіснення родової общини територіальною; виділення ієрархічно-структурованої військової еліти, утворення воєнно-політичних об’єднань та союзів; зародження державності.