Випадковість в історії

Випадковість в історії - питання про співвідношення випадковості й необхідності в історії постає лише з визнанням того, що в історії діють не лише боги, а й люди. Практика античного полісу переконувала греків у всесиллі людського розуму, його природній здатності доцільно підпорядковувати вчинки і обов'язково досягати поставленої мети. Водночас визнавалася наявність фатальних сил, які можуть непередбачено деформувати результати дії людей; ці сили непідвладні навіть богам.

Таким чином, необхідність розглядалась як така, що реалізується на рівні індивіда, його свідомої цілеспрямованої дії, а випадковість, зловмисна і фатальна, виявляла себе на надіндивідному, недосяжному для людського розуміння рівні. Для християнської свідомості індивідна діяльність - обмежена й випадкова, але є якесь надлюдське благо - розумна сила, що здатна надати вищого сенсу індивідним діям і використати їх для здійснення настанов, що виходять за межі людського осягнення. Засобами одкровення і розчинення в Богові дії людини можуть збігтися з божественним планом, і тоді вона стає творцем історії, святою, знаряддям божественного промислу.

За доби Відродження дії вільного члена міської комуни виявляються раціонально конструктивними на індивідному рівні. Випадок тепер постає як фортуна, яку можна «впіймати» і завдяки цьому досягти успіху в своїй діяльності. Всезагальне, надіндивідне втрачає надлюдський характер і постає як продукт кооперування індивідних зусиль. На відміну від випадковості необхідність у такому світогляді постає передусім як гармонійний досконалий порядок, встановлений людьми шляхом свідомого добровільного відчуження певних особистих прерогатив на користь центрального органу. Особиста ініціатива - шлях до осягнення наданих фортуною випадкових можливостей. Отже, випадковість - це більш або менш сприятливі кон'юнктурні обставини, що однаково доступні членам громадянського суспільства.

Механістична філософія XVII-XVIII ст. знову принципово розводить сфери закономірного й випадкового. Абсолютно позбавлений пристрасності механізм природи протиставляється суспільному життю, де панують пристрасті. Ідеал необхідності - математично зафіксована залежність між кількісними змінними. Індивідні дії окремих суб'єктів, спрямовані в різних напрямах, зіштовхуючись, стають випадковими, хаотичними. Цей стихійний процес і спрямовує до певної вищої мети «невидима рука», що встановлює «природний порядок». Втручатися в дії цієї «невидимої руки» зайве і навіть небезпечно, оскільки можна зруйнувати її тонкий механізм. Таким чином, випадковість - сфера корисливих індивідних дій, а необхідність - сфера дії «невидимої руки», що долає обмеженість індивідних зусиль і забезпечує загальний позитивний наслідок у суспільному житті. Утверджується погляд, що необхідність є формою вияву загальних історичних процесів, які реалізують загальний план чи особливий сенс історії. Випадковість є передумовою вільної індивідної дії, що передбачає вибір варіантів, тобто право не бути абсолютно детермінованою хитрощами світового розуму.

Сучасна західна філософія виходить з існування непередбачених випадковостей на рівні загально-історичних перспектив - причому і внаслідок дії окремих індивідів технічно складного й небезпечного для життя сучасного суспільства. Досвід сучасної синергетики дає змогу з нових позицій поглянути на характер переломних періодів історичного розвитку, де діють нелінійні процеси, де ідея випадковості як форми не лише вияву, а й прямого доповнення необхідності набуває нового звучання.