Смерди

Смерди — основна маса вільного сільського населення Давньої Русі XI—XIII ст., соціально-економічний статус яких визначався таким чином : 1) за соціальноекономічним становищем — це землевласники, що мали коня, господарство та землю, яку феодал міг відібрати; 2) перебували під юрисдикцією і в «підданстві» свого князя; були членами князівського війська; 3) на час війни ставали членами князівського пішого війська і в них мобілізували коней; 4) князівський правовий захист мав забезпечувати незалежність смердів від «сильних»; 5) як вільні смерди сплачували князівському суду за здійснені злочини; 6) проживали у погості та сплачували фіксовану данину князеві; 7) після смерті все майно смердів належало князеві як главі держави, в особі якого персоніфікувалося право верховної власності феодальної держави на землю.

Проте смерди зазнавали тяжкої державної експлуатації через систему податків, судових вір. смерди жили громадами — «вервями». З часом (упродовж XII—XIII ст.) громади й громадські землі переходили у власність князів та бояр, а смерди опинялися в дедалі більшій залежності, виконуючи на них різні повинності й сплачуючи данину. З розвитком феодальних відносин смерди потрапляють у залежність від феодалів, назва «смерди» поступово зникає, натомість входять в ужиток назви «кметі», «люди».

загрузка...