Середовище історичне

Середовище історичне — сукупність суспільних, матеріальних, духовних умов існування людини, формування її діяльності. Як макросередовище охоплює всю суспільносоціальну систему в цілому і зрештою є формою життєдіяльності людей, що історично розвивається.

Поняття «історичне серидовище» виникло як просте нерозчленоване відображення дійсності, яке охоплює не тільки суспільство, а й природу (Геродот). Проте ще з Фукідіда увага істориків зосереджується переважно на елементах суто історичних — війнах, державних переворотах тощо.

Головним предметом дослідження історичного серидовища і за античності, і в середні віки були окремі події людської історії, які розглядалися в їх хронологічній послідовності. Просвітителі XVII—XVIII ст. критикували як примітивну описовість середньовічних хронік, так і богословський провіденціалізм і застосовували до історичного середовища теорію прогресу (М. Кондорсе). Вони висунули ідею єдності історичного процесу (Й. Гердер), обґрунтовували думку про вплив на людину географічного і соціального середовища (Ш. Монтеск'є, Ж. Ж. Руссо). Романтична історіософія, особливо німецька історична школа, висунула принцип спонтанності історичного розвитку і неповторності його етапів, стверджуючи, що кожне історичне явище потрібно розглядати як щось специфічне й неповторне. Розвиток, внутрішній зв'язок історії вперше спробував показати Гегель, висунувши низку міркувань про співвідношення необхідності й випадковості, про роль природних чинників розвитку суспільства. Марксисти вважали, що, на відміну від природного, історичне серидовище може абстрагуватися від свідомої діяльності людей, які становлять суб'єктивний бік історичного процесу.

Історичне серидовище як цілісність, за аналогією з біологічним організмом, розглядали представники школи Спенсера. Б. Малиновський і А. Радкліфф-Браун вважали будьяке знання про історичне серидовище умовним і суб'єктивним. На противагу принципам історизму й причинності А. Радкліфф-Браун висунув концепцію аналізу існуючої дійсності на підставі структурного підходу як простого узагальнення шляхом порівняння прикладів. Таким чином, у поглядах на історичне серидовище сформувався функціоналізм з його намаганням описати різноманітні форми культурного життя на підставі виявлення певного зв'язку між окремими елементами культур. Т. Парсонс і Р. Мертон та їхні послідовники для цілісного охоплення історичне серидовище наполягали на важливості розмежування структурних категорій на ті, що дають можливість зрозуміти суспільство в його статистичному стані, а також ті, що розглядають суспільство стосовно його динаміки, зміни.