Репарації

Репарації(від лат. reparatio — відновлення, відбудова) — у міжнародному праві повне або часткове відшкодування матеріальних збитків, завданих війною (у грошовій або іншій формі) державі, яка перемогла, державою, що зазнала поразки. Репарація були умовою перемир'я, а потім частиною Версальського договору 1919 р. між країнами-переможцями у першій світовій війні.

Франція, яка мала заплатити Німеччині у 1871 p., тепер потайки сподівалася розорити свого ворога. Представники Великої Британії висували незначні вимоги, їх керівник Ллойд Джордж вимагав лише кошти на військові пенсії. Сенат Сполучених Штатів Америки не ратифікував Версальський договір і відмовився від усіх вимог щодо репарацій. Німеччиною мало бути сплачено 6,5 млрд фунтів стерлінгів. Англійський економіст Дж. М. Кейнс доводив, що цю суму Німеччина не здатна сплатити без руйнування взаємозалежної економіки Європи.

Величезні суми мали також сплатити Угорщина, Австрія та Болгарія. Щоб домогтися виконання своїх вимог, Франція у 1923 р. окупувала Рур, що спричинило інфляційну кризу в Німеччині. Оскільки Великій Британії та США не вдалося одержати репарації, для поліпшення ситуації пропонувалися різноманітні заходи: дозволити Німеччині виплачувати суму частинами, коли це можливо, та зменшити суму, проте в той період німецькі відшкодування так і не були одержані.

Після другої світової війни репарації набули форм окупації Німеччини і Японії військами союзників. Велика Британія, Франція і США припинили стягнення репарацій у 1952 р., СРСР продовжував систематично вивозити промислове обладнання зі східної окупаційної зони до смерті Йосифа Сталіна у 1953 p., а також захопив японське майно в Маньчжурії. Починаючи з 1953 p., Західна Німеччина сплатила 37 млрд дол. Ізраїлю за лиха, заподіяні євреям гітлерівським режимом.

У 2001 р. здійснюється акція виплати Німеччиною фінансового відшкодування колишнім в'язням концтаборів і остарбайтерам з України.