Повсякденність історична

Повсякденність історична - соціально-філософський термін, що позначає певний зріз взаємодії соціального простору й часу, сферу людської життєдіяльності, в процесі якої здійснюється безпосереднє і опосередковане (через предмети культури) спілкування людей. Нерідко це поняття входить до складу певної дихотомії як один з її полюсів.

Підмінюючи людство однією людиною, М. Гайдеггер протиставив повсякденність автентичному буттю. Він вважав, що емпіричний світ не є істинним буттям, а повсякденне, звичайне, спільне існування людей таке, що вони проходять мимо, не помічаючи одне одного. Г. Є. Кнабе розуміє повсякденність як предмет побуту, життєве середовище, спілкування з мистецтвом тощо і вважає, що однією з найважливіших і глибинних тенденцій розвитку цивілізації у XX ст. є зближення й контрастна взаємодія традиційних суспільно усвідомлених форм т. зв. високої культури та повсякденної свідомості. Однак існують спроби аналізу повсякденності не як співвідносного, а як самодостатнього поняття. Так, на думку Є. Анчел, світ по всякденності аж ніяк не складається з одних матеріальних предметів і подій, з якими індивід стикається у своєму найближчому оточенні; не можна говорити й про однозначну спрямованість повсякденності на певну практичну мету. Повсякденність у позитивному або в негативному плані виходить за межі вузькобуденної практики, більше того, насичена багатьма утилітарно не потрібними моментами. Подібної позиції дотримується також і Г. Вальденфельс, який розглядає повсякденність як «плавильний тигель» раціональності: всі раціональності представлені у світі повсякденності, з нього вони походять, в ньому оновлюються.

Повсякденна свідомість протиставляє повсякденність святам як чомусь винятковому, незвичному. Однак сама повсякденність може бути виведена зі свят, які йдуть із джерел особливого вияву повсякденності. А. Лефевр, напр., вважав, що свята у селян - це не тільки радість, не тільки визволення бажань, які притамовуються повсякденною працею, а й залучення до природного порядку. Про це, на його думку, свідчать весілля, що відзначаються одночасно. М. Бахтін розглядає свята як друге життя народу, його відродження й оновлення. Тут, зазначає він, грає саме життя або гра на час стає самим життям, адже тут немає акторів і глядачів. Значну роль у історичній повсякденності відіграють звичаї і традиції. Безпритульність індивіда сучасного суспільства, почуття покинутості його в бутті (екзистенціалізм) пов'язані, зокрема, з тим, що людина відчуває брак поєднувальної сили традицій, які постають як сполучна ланка часу, умова відчуття його спадкоємності, послідовності, безперервності.

Зниження ролі традицій призводить до остраху перед історичним простором, час життя людини, не пов'язаний із певною ширшою безперервністю розвитку, відчувається як щось абсолютно випадкове, тому й життя виявляється як щось випадкове. Через традиції повсякденне життя, пронизане трансцендентними моментами, вживає минулий час у його загальності (Є. Анчел). Таким чином, повсякденність - царина дійсності, соціо-культурна реальність, у якій людина може зрозуміти інших людей і спільно з ними діяти: тут виникає їх спільний, комунікативний світ, а сама історична повсякденність постає як специфічна форма соціалізації людини.