Постмодернізація

Постмодернізація — термін для позначення нової моделі модернізації, де економічний розвиток тісно пов'язаний з роллю культурних чинників. Постмодернізація, на відміну від модернізації, дає змогу уникнути особливо болісного моменту в розвитку соціуму — зміни ідентичності. Внаслідок цього цілі не вступають у суперечності з ціннісними орієнтаціями. Ефективно використовується наука при здійсненні традиційних ціннісних орієнтацій соціального вибору. Оптимально поєднуються світоглядні та інструментальні цінності, виробляються гнучкі інституціональні форми організації суспільства. У деяких азіатських країнах, напр., Японії, Південній Кореї та інших, спостерігається успішний пошук нових інститутів і структур на основі традиції. Для цих цивілізацій характерна національна солідарність.

Якщо модернізація нерідко передбачала відхилення від авторитету релігії в бік авторитету держави, від авторитету традицій в бік необмежених новацій, то постмодернізація — це рух від авторитету держави до авторитету традиції, до підтримки традиційних цінностей. Постсучасними є ті суспільства, які нині забезпечують стабільність, життєздатність і розвиток на підставі різних підходів. У таких суспільствах цілі співвідносять з реальними можливостями людей, використовуючи найрізноманітніші риси національного характеру, особливості місцевого менталітету. В людях цінуються не тільки здатність до підприємництва, працелюбність, уміння перебудовуватися і пристосовуватися до умов, що швидко змінюються, любов до новаторства, а й прив'язаність до традиційного способу життя, терплячість тощо.

Звільнитися від історичної спадщини неможливо. Вона завжди буде трансформувати будьяку запозичену новацію, оскільки історично відтворюються опорні точки психічного життя народу (етносу), його стійкі архетипні утворення. Тому доцільно відмовитися від ілюзії повторення чужого, навіть позитивного досвіду в інших часових або просторових координатах. Виклик часу слід долати у власних соціокультурних формах.