Партія політична

>Партія політична (від лат. partis - частина, галузь, відділ) - незалежне активне громадське об'єднання фізичних осіб на підставі загальних інтересів, сформульованих в основоположних ідейних настановах і програмах; виражає політичну волю своїх членів і прихильників; головними завданнями є участь у визначенні політичного курсу держави, виробленні державної політики, формуванні органів влади і місцевого самоврядування, представництво в їх складі; має стійку структуру і постійний характер діяльності. Політичні партії в сучасному розумінні вперше виникли у XVIII ст. у зв'язку з буржуазними революціями й утворенням системи парламентаризму. Протопартіями вважаються британські «торі» та «віги», а перші масові політичні партії з'являються у країнах Європи з кінця XIX- поч. XX ст.

Першою українською політичною партією вважається Русько-українська радикальна партія, що виникла в Західній Україні у 1890 р. На цій же території у 1899 р. утворена Українська народно-демократична партія, того ж року - Українська соціал-демократична партія. На Наддніпрянській Україні, в Харкові 1900 р. було засновано Революційну українську партію (РУП). їх розквіт припадає на 1917-1920 pp. За радянських часів політична система України характеризувалася однопартійністю, а керівна роль комуністичної партії СРСР закріплювалася законодавством (ст. 6 Конституції УРСР 1978 p.). Створення в Україні у 1989 р. першої в її новітній історії Української національної партії (УНП) започаткувало процес відродження політичної багатопартійності. Політичні партії розглядаються як інститути громадянського суспільства, що запобігають узурпації і зловживанням владою з боку держави.

Політологічна і юридична науки використовують різні типології політичних партій для аналізу їх діяльності й визначення базових положень. Для характеристики політичних партій важливі такі критерії: ідеологія, політична платформа, особливості виконуваних функцій, організаційна (внутрішня) структура, соціальна база тощо. Легальне існування політичних партій є можливим за наявності права індивіда на об єднання, юридичної регламентації статусу політичних партій. Свобода об'єднання (асоціації) належить до прав першого покоління і є однією із засад демократичної політико-правової системи, що закріплена основоположними міжнародноправовими документами в цій сфері (Загальна декларація прав людини 1948 p., Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 p.). Громадяни України мають право на свободу об єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення й захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів (ст. 36 Конституції України). Юридичне визначення політичних партій міститься у законодавствах конкретних держав і може істотно різнитися залежно від місцевих політичних і правових традицій. Відповідно до ст. 2, 3 Закону України «Про політичні партії в Україні» Політичні партії - це зареєстроване згідно з законом добровільне об'єднання громадян - прихильників певної загально-національної програми суспільного розвитку, що має своєю метою сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних заходах.

Політичні партії в Україні створюються і діють тільки із всеукраїнським статусом. Ці інституції сприяють формуванню і вираженню політичної волі громадян, беруть участь у виборах (ч. 2 ст. 36 Конституції України). С т а т т я м и 36, 37 Конституції України встановлено обмеження щодо здійснення громадянами права на свободу об'єднання і діяльності політичних партій. Заборонено утворення та діяльність політичних партій, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету й територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров'я населення. Проблеми вдосконалення правового статусу політичних партій в Україні потребують ознайомлення з досвідом інших держав і раціонального його використання, комплексних наукових досліджень, відповідних змін у законодавстві, приведення його у відповідність із Конституцією України і міжнародно-правовими документами.