Нова Історія

Нова Історія — загальноприйнята в історичній науці назва третього періоду всесвітньої історії, якому передують стародавній і середньовічний. Вперше думку про початок Нової Історії в розвитку людства висловили гуманісти в XV—XVI ст. Вони, на противагу тогочасній періодизації, відповідно до якої все ще тривав період Римської імперії (у вигляді «Священної Римської імперії»), виокремили відтинок часу одразу після розпаду Римської імперії в період, який назвали «середніми віками» (між античною і новою епохами). Настання Нової Історії гуманісти пов'язували з розвитком світської науки і культури під знаком Відродження.

Цей поділ всесвітньої історії на стародавню, середньовічну та нову вже з XVII ст. міцно утвердився в західноєвропейських університетах і понині домінує у світовій історичній науці. Однак щодо хронологічних меж Нової Історії існують різні погляди, що зумовлено неоднаковим баченням представниками історичних шкіл визначальних особливостей та провідних процесів, що відбулися в цей період. Так, у Франції, Німеччині, Англії початком Нової Історії вважають виникнення гуманізму й Реформації. У Британській енциклопедії, зокрема, кінцем середніх віків названо XV ст. У США початок Нової Історії пов'язують з великими географічними відкриттями, передусім Америки (1492 p.). Щодо кінцевого рубежу, то вважається, що період  Нової Історії триває й нині, хоча для позначення останніх десятиліть вживаються терміни «сучасна» або «недавня історія».

Зовсім інші хронологічні межі Нової Історії були прийняті радянською історичною наукою, яка поклала в основу періодизації всесвітньої історії марксистську тезу про зміни суспільно-економічних формацій та революційного переходу від однієї формації до іншої. Згідно з нею Н. і. охоплює період виникнення, утвердження і початок загальної кризи капіталістичної формації. Відтак за початок Нової Історії бралася англійська буржуазна революція серед. XVII ст., а за кінець — жовтневий переворот 1917 р. в Росії, який нібито знаменував початок переходу людства до комуністичної формації, а отже, й початок четвертого періоду — новітньої історії. Таке розуміння Нової Історії панувало і в інших комуністичних країнах. Після розпаду СРСР і краху комуністичних режимів у більшості держав, на посткомуністичному просторі, в т. ч. й в Україні, утверджується погляд, прийнятий у західноєвропейських країнах.