Міфологічна свідомість

Міфологічна свідомість— одна з форм суспільної свідомості, характерна для первісного суспільства, ранній етап у розвитку історичної свідомості.

Міфологічна свідомість, яка зародилася в культовій системі, перенесла пізніше релігійні відносини на всі інші сфери людського життя. Звідси — певна соціальна заданість міфологічної свідомості, її прагнення поширити певні типи соціальних і соціальнопсихологічних стосунків. Проте ця «теократична» історія була історією лише за формою. Люди виступали в ній не як дійові особи, а лише як інструменти чи об'єкти описуваних подій, суб'єктом яких є божество. Оскільки боги існують поза часом, для міфологічної свідомості характерними є постійне звернення до витоків буття, сущого, одномоментність часу (міфічний час — це час, який ні з чим не пов'язаний у минулому і в майбутньому, він ні з чого не випливає і ні в що не виливається, це час поза плином часу), космізм у баченні світу, згідно з яким усі «події» поза і всередині «Я» мають причетність до вселенської драми. Космізм добре узгоджується з циклічним баченням і сприйняттям світу, вираженим в ідеї «вічного повернення», а отже, вічного оновлення, «повернення» до початків сущого.

Ідея «вічного повернення» тривалий час слугувала людям «рятівним» психологічним прикриттям від загрози зміни на гірше, що міститься в потоці часу. Вважається, що страх перед плином історії існував аж до епохи Відродження. Навіть людина європейської культури, яка вже засвоїла величезну історіографічну традицію, по суті, боялася залишатися наодинці з перебігом історії; за класичної давнини вона ховалася від нього за непорушністю Космосу, а в середні віки — за доктриною відпущення гріхів і другого пришестя Спасителя.

І лише тоді, коли вона стала на ґрунт раціоналізму, з історії поступово були виведені всі надісторичні й позаісторичні сили і настав час для самопізнання людини як об'єкта і суб'єкта творення. Однак попри всю обмеженість, хаотичність і примітивізм, міфологічна свідомість зберегла для нас уявлення про початковий період життя людського суспільства, сприяла накопиченню відповідного історичного матеріалу, на ґрунті якого з часом починає розвиватися власне «свідома» історична свідомість.