Легіон

Легіон (лат. legio, від збираю, набираю) — головна організаційна й тактична одиниця в армії Стародавнього Риму. Спочатку так називали все римське військо, до складу якого входило 3 тис. піхотинців і 300 вершників. Наприк. І ст. до н. е. в римському війську налічувалося 75 легіонів. Організаційно в серед. І ст. до н. е. легіон складався з центурій, маніпул, когорт, власне легіонів, кінноти, підрозділу для облоги, штабу та воєначальника (консула). На поч. І ст. н. е. кількість легіонів зменшилася до 25, але в кожному з них було 7 тис. воїнів.

Назву «легіон» у XVI—XIX ст. мали різного роду формування в Англії, Німеччині, Росії, Франції. Для боротьби за відновлення незалежності Польщі формувалися польські легіони при іноземних арміях (у Франції в 1798—1807 pp., Італії та Угорщині в 1848—1849 pp., в Росії й Австро-Угорщині в роки першої світової війни). Імператор Франції Наполеон І заснував для військових орден Почесного легіону, який досі вважається найвищою нагородою за доблесть. У широкому розумінні легіон — дуже багато, незліченно. У давньоруській системі лічби легіон — 100 тис.