Конвергенція

Конвергенція (лат. convergentio, від convergo - зближаюся, сходжуся) - процес зближення, уподібнення різних органічних систем (в історії - суспільних утворень) внаслідок необхідності задоволення подібних функціональних вимог (схожої або спільної історичної ситуації, історичної долі). Теорія конвергенції більше відома як соціологічна концепція, розроблена у 50-60х pp. XX ст. на Заході П. Сорокіним, Дж. Гелбрейтом, У. Ростоу (США), Я. Тінбергеном (Нідерланди), Г. Шельські (ФРН); грунтувалася на тому, що в епоху НТР неминучим є зближення двох соціальних систем - капіталізму та соціалізму у їх загальних рисах, а згодом поєднання у «змішане суспільство», що утримує в собі позитивні риси кожної з них, з наполяганням на трансформації соціалізму в бік засадових рис капіталізму.

Поняття конвергенції було запозичене зі світу тварин, де це явище пояснює, як схоже середовище існування тварин (через генетичні зміни) породжує відносно схожі анатомічні (морфологічні) форми навіть у відносно далеких за походженням організмів і стало надбанням економістів, соціологів та політологів, Теоретичним джерелом конвергенції була концепція «стадій економічного зростання» У. Ростоу, який через протиставлення її марксистській теорії суспільно-економічних формацій обгрунтував неминучість формування (через ланцюг стадій економічного зростання) «єдиного індустріального суспільства», структура якого не залежить від форми власності та суспільних відносин. У. Ростоу підкреслює, що важливий лише рівень індустріалізації країни, капіталізм та соціалізм на певному етапі їх розвитку є лише різними варіантами «єдиного індустріального суспільства».

Однією з причин створення концепції конвергенції була яскраво виражена у 50-60х pp. під впливом НТР тенденція до того, щоб виробництво було суспільним (основою чого стали глибокий суспільний розподіл праці, процеси інтегрування в економічній, політичній та культурній сферах), що призвело до необхідності уважнішого ставлення до сусідніх країн. Іншою причиною появи концепції конвергенції був критичний аналіз західними вченими суспільної системи соціалізму, де занадто розвинене державне управління виробництвом та суспільним життям поступово призвело до гальмування розвитку країн соціалістичної орієнтації. Врешті-решт важливим мотивом теорії конвергентного наближення країн та народів було намагання подолати розкол світу й загрозу глобального термоядерного конфлікту між ворожими суспільними системами.

3. Бжезінський, С. Хантінгтон та інші у 70х pp. XX ст. розгорнули часткову критику концепції конвергенції, поставивши під сумнів ідею «кінцевого злиття» двох протилежних суспільних систем. С. Блек розробив доповнення до теорії У. Ростоу, він зауважив, що термін «модернізація», яким користується У. Ростоу, має глибший і ширший зміст, ніж теорія «стадій економічного зростання», адже виражає процес пристосування різних країн до змін, спричинених розвитком НТР, «традиційна неповноцінність» країн некапіталістичного шляху розвитку, твердив він, змусить їх повторювати у своєму становленні шлях країн зі стабільною традиційно капіталістичною економікою. Водночас дістала поштовх для розвитку ідея негативної конвергенції (Р. Хейлбронер, Г. Маркузе, Ю. Габермас та ін.). відповідно до якої протилежні соціальні системи запозичують одна в одної і засвоюють не стільки позитивні, скільки негативні елементи, що неминуче призводить до «кризи сучасної індустріальної цивілізації» в цілому.

Сучасний етап історії показує, що під впливом НТР та зростання суспільного виробництва виникають і розвиваються спільні риси у країн з різним суспільним ладом: класичний капіталізм XIX ст. набув нових особливостей і трансформувався в якісно новий стан, хоч у найзагальніших своїх рисах залишився в межах тієї самої системи. Водночас у колишніх соціалістичних країнах з'явилися і розвиваються такі риси суспільного буття, як багатоманітність форм власності, ринок, багатопартійність тощо, властиві розвиненим країнам капіталістичного устрою.